KidstaffСоветчица

Поиск по базе знаний

Спрашивайте и получайте ответ пользователей

Ділюся враженнями про Центр Жоржа Помпіду у Франції. А Ви бували?

На днях ми нарешті здійснили давно запланований візит до французького Національного центру сучасного мистецтва і культури Жоржа Помпіду (або простіше – центр Помпіду).

Необхідно сказати, що цей об’єкт є ну дуже популярним серед туристів. Чого варте лише те, що щорічно його відвідує біля 8 млн. туристів, а це більше, ніж відвідувачів Ейфелевої вежі. Білет коштує 12 євро і, крім того, нам довелося вистояти чергу десь в 60-70 чоловік, щоб придбати їх за допомогою банківської картки у спеціальному автоматі Центру. І таких черг було три. Така вартість є досить високою в порівнянні з іншими туристичними об’єктами Парижу, ціна на які коливається від 5 до 8 євро. Але ми в будь-якому випадку позначили для себе цей візит як обов’язковий,- ну як же інакше, адже, самий центр найсучаснішого мистецтва, практично в самому центрі самого Парижу, практично самого центру Європи!

Будівля є величезною в розмірах: довжина 166м, висота 60м, ширина 42м. Простіше, це п’ять дуже просторих поверхів площею 7500 кв.м. кожен. Але не це цікаво. Сам зовнішній вигляд будівлі ніяким чином не вписується в старовинну архітектуру Парижу. За задумкою архітекторів (італійців), для того, щоб звільнити якнайбільше площі для внутрішніх приміщень (що призначені для виставок), всі комунікаційні системи були винесені назовні. Таким чином, будівля нагадує промисловий завод в процесі ремонтних робіт, з усіх боків зовні опоясаний різного розміру і кольору трубами: сині труби – кондиціонування повітря, зелені – водопостачання, жовті – електропостачання, червоні – ліфти. Та й не це найцікавіше. Бо дивний зовнішній вигляд будівлі, як на мене, легко можна сприймати як таку собі фішку сучасного дизайну і архітектури, що (в принципі, як і задумано було Помпіду) різко контрастуючи з загальним старовинним архітектурним ансамблем Парижу, підкреслює різницю епох, устоїв, смаків. Крім того, всередині Центру розміщені великі ескалатори під скляною стелею у формі труб-куполів. Піднімаючись ними до самих приміщень з виставками, відкривається розкішний вигляд на місто: через скло з висоти 5-го поверху весь Париж як на долоні, дуже гарно.

Ось саме на цьому етапі все захоплення закінчується (принаймні у мене). Виставочні експонати Центру присвячені мистецьким творам в усіх їх видах: зображувальне мистецтво, фото, архітектура, дизайн, статичний спектакль, міні-кіно, відео і ще куча такого, назв чого я не знаю (та й чи знають назву самі творці, я теж сумніваюся).

Зупинюся лише на одиницях експонатів, що запам’яталися (із тисяч, що там представлені). Вхід до виставкових площ прикрашає розміщена на стінному блоці лялька жінки чи істоти, що приблизно її нагадує (висотою метрів 3-5 та вагою кілограм 300-400). Судячи з усього, зшита з тканини та різних підручних засобів:   як-от, клуби різнокольорових кудлатих ниток для грудей, гіпюр для панчіх, брезент і бісер для пояса, що тримає панчохи, туфлі, що вдягнені на широко-широко розставлені ноги, і знову – кудлаті нитки, правда, одного, чорного кольору, і для того самого місця, де у жінок закінчується пояс, що підтримує панчохи, і починаються самі панчохи,- нижню білизну на тітку не вдягли.

До теми шматяних ляльок тут звертаються часто. Так, наприклад, ціла компанія таких ляльок в людський зріст сидить рядками на стільцях в одному з виставкових залів, і п’яляться на картину, що висить навпроти. Статі, правда, цих ляльок не розбереш, бо всі на одне обличчя – з поганого фільму жахів: такі собі напіврозклавшіся мертвяки, або повсталі з пекла помічники диявола. А, мало не забула про картину, на яку вони, всі як один, спрямували свої   «зворушливі» погляди. На пості розміром десь 3м х 4м, зображене чорно-біле фото, яке сміливо можна брати (не виключено, що його звідти й взяли) на обкладинку фільму з жорстким порно, яких в інтернеті без зусиль можна знайти сотні (чи десятки тисяч, я не знаю). Простіше, вся площа картини – це збільшені в сотню разів людські геніталії підчас найінтимнішого акту (який так називати після побаченого, стає вже смішно).   І ще!   Опинившись там, ми побачили, як перед картиною прямо на підлозі зручно розмістилася група студентів (судячи з усього), мабуть, якогось дуже престижного сучасного закладу, де вивчається дуже сучасне мистецтво. Всі молоденькі прекрасиві обличчя мають абсолютно сер’йозний вигляд, науково-допитливий погляд. Цю гармонію завершує інтелігентного вигляду гід (молода жінка), що стоїть під фото, і захоплено щось оповідає молодим слухачам.

В багатьох експозиційних залах прикріплені екрани, де транслюється міні-кіно з самим митцем в головній ролі, або ж актором. З кіно вони, правда, нічого спільного не мають, але спеціалісти в цій галузі дають саме таку назву, то хіба ж можу я, проста смертна, з ними сперечатися. Для прикладу, на одному з відеороликів протягом більше 3-х хвилин (довше це споглядати я не витримала) знімається гола дівчина, яка відрубала голову півню, стала в повен зріст, перевернула птаха головою (точніше, тим місцем, де вона раніше була) вниз, і просто стоїть, спостерігаючи як кров люшить з птаха на підлогу (при цьому тіло його в постійних судорогах тріпотить). Чекає, мабуть, доки він сконає, і його тушка остаточно перестане судорожно здригатися.

Ще одне «симпатичне» відео: анорексичного вигляду жінка років 60-65-ти, вдягнена лише в НЮ (само собою), корчиться в якихось потворних, віддалено нагадуючих акробатично-танцювальні, рухах, з божевільним порожнім поглядом.

Під наступний арт-об’єкт відведено близько 30-40кв.м. площі. В центрі – труба, на якій вішалка з жіночою сукнею, що кроєм нагадує довгу нічну сорочку з білої прозорої тканини. На грудях сукні приклеєне людське волосся, зрізане, очевидно, чи з чоловічих грудей, чи з того самого причинного місця – чоловіка чи жінки, тут обидва варіанти могли мати місце. Над цим експонатом я трохи помучилася, намагаючись зрозуміти: чи це черговий результат чиєїсь хворої уяви, чи в цьому справді щось є. На місці мені нічого так і не прийшло в голову,- крім відрази, я нічого не відчула й не побачила. А пізніше прийшла в голову одна думка. А що як цей дивний «симпатичний» предмет одягу – це своєрідна спроба фізичного втілення сутності жіночого фемінізму? Можливо, таким нестандартним чином автор експонату намагався показати неприродність цього явища? Сукня, прозора тканина, білий колір – жінка: ніжна, вразлива, чиста; а отой потворний трюк з волоссям на грудях – спроба відтворити стан, до якого призводить виконання нею невластивих їх, чоловічих, функцій?…   Якщо це приблизно так, то автору, очевидно, добре дісталося в житті від якоїсь   сучасної бізнес-леді. Інакше, як пояснити таке агресивне бачення? А якщо сер’йозно, то за великим рахунком, він має рацію. Інший варіант: моє припущення не має нічого спільного з реальним задумом (якщо такий був) творця експонату. Можливо, я маю занадто бурхливу фантазію. З іншого боку, якщо порівняти її з фантазією людей, що виставляються в Центрі Помпіду, це все одно що порівняти чорно-білу фільм-казку «Василиса Прекрасная» 1939 року випуску, з фантастичним трилером «Аватар» 2009 року.  

Але це я трохи відволіклася. Йдемо далі…

Бачимо скляні банки з законсервованим сміттям і відходами,- хіба може таке залишити байдужим?

Потім пішли шедеври своєрідної інтерпретації зображувального мистецтва. Картина (розміром приблизно 3м х 4м) являє собою натягнутий поліетилен, обпалений в різних місцях, утворивши, таким чином, брудні діри. Все це «диво» бережно вставлене в раму та накрите товстим склом.

Ще запам’яталася яскрава колекція фото трійки геїв/трансвеститів, бо саме на цьому етапі нашої екскурсії мене почало фізично нудити, і я вже було, подумала, що потрібно покидати цю божевільню. Але примітивна людська «жаба» (точніше, заплачені 24 євро на двох) мене заставили продивитися майже все.

З щирою радістю відмічаю, що серед кількох тисяч представлених сучасних арт – об’єктів, я знайшла кілька (а точніше, аж три), що мені справді дуже сподобалися (так що, є надія, що я - не зовсім несучасна тітка з застарілими поглядами на життя вцілому, і роль в ньому мистецтва, зокрема). Сподобалась експозиція під назвою «шифонер» (чи щось таке, можу помилятися). Словом, це таке спеціальне пристосування (деталь меблів), що використовувалось раніше для перевдягання ( три чи більше з’єднані між собою стінки. Такі ще довго стояли в радянських лікарнях). У Франції цю річ меблевого інтер’єру можна часто зустріти в різних музеях-замках в кімнатах вельмож.

Тут шифонер є власністю чи-то якоїсь актриси, чи-то вельможної дами. З усіх боків він обклеєний десятками дрібних предметів, що відображують спосіб життя власниці, і все, що її оточує в ньому: це вишитий бісером гаманець, перука, гребінець, шматки тканини й мережива, бахрома, жіночі прикраси, пір’я, деталі чоловічого гардеробу, гроші, рештки музичних інструментів і ще сотні різних дрібниць і уламків від них. Словами важко це описати, але все одно, спробую. Всі речі знаходяться в потворному стані: зношені, дуже брудні, напівзіпсовіні і, хоч насправді цей об’єкт не має запаху, складається враження, що все це гидко пахне. Всі речі переплутані, накладені одна на іншу в хаотичному порядку, вкриті сміттям та павутинням. І, на завершення, через всі сторони шифонеру натягнені старі нитки, які в центрі переплітаються і закручуються в такий вузол, розплутати який, здається, неможливо. З вузла звисає підв’язана на довгій нитці частинка брудної жіночої панчохи з дорогого мережива. Потворно, приголомшливо і геніально, як на мене.

Я одразу ж побачила ту жінку: актрису, королеву, якусь вельможну особу. Її життя, на перший погляд, викликає заздрість: вона має гроші, її оточують численні предмети розкоші, вона має доступ до всіх задоволень та розваг і активно цим користується, вона має багато чоловіків, її оточує багато людей. Але весь цей життєвий карнавал чим сильніше розпалюється, тим швидше руйнує душу. Гроші не приносять радості, розваги дратують, гострота відчуття задоволення притуплюється, серед оточення – лише заздрісники, серед чоловіків – лише коханці і споживачі. Всі події в житті переплуталися у тугий вузол, прийшло розуміння того, що все, що відбувалося – бруд і сморід, втрачається сенс життя… Далі, при бажанні, можна ще довго фантазувати. Але, споглядаючи мереживо панчохи, що безвольно звисає додолу на нитці в центрі, напрошується невтішний фінал. Захоплююсь тим, як автору вдалося таким дивним чином і, одночасно, так тонко і точно відобразити подібну історію.

Гарне враження залишили дві  експозиції візуальних ефектів. Це – великий пост,, вертикально до якого приклеєні численні вузькі смужки, розфарбовані по всій довжині у різні кольори. Картина має різне зображення в залежності від того, під яким кутом на неї дивитись (не потрібно проводити аналогій з інтернет-жартом у вигляді картинки «стара-молода жінка». Спільного між ними – нуль).

Якщо дивишся прямо – це картина з дрібних хаотично розташованих геометричних фігур, виконана в кількох кольорах з чіткими межами зміни кольору на інший. Потім відхожу далі, і дивлюся під кутом 45град. – бачу абсолютно інше зображення: картина складається з кількох десятків рівних різнокольорових квадратів, при цьому кількість кольорів і відтінків збільшується. Коли ж стала дивитися приблизно під кутом   10-20град., моє захоплення було майже дитячим, бо перед очима повстала жива веселка, така, яку ми бачимо на небі після грози, тільки кольори яскравіші, мультиплікаційні. Хочу сказати, що цей диво - ефект (фокус) я помітила зовсім випадково. Я просто повільно ходила біля об’єкту, намагаючись «в’їхати» в суть, і ставлячи собі питання, для чого автору потрібно було так старанно-сумлінно клеїти ці смуги, щоб отримати звичайне нудне зображення. Для мене стало великим сюрпризом те, що я побачила згодом. Яким чином цю роботу можливо було виконати технічно, щоб досягти такого ефекту, для мене залишається загадкою.

Після повернення з центру Помпіду мені захотілося почитати його опис в інтернеті. Як правило, там завжди можна знайти більш-менш змістовний опис всіх цінностей та експонатів того чи іншого музею. Що стосується цього туристичного об’єкту, то інформації практично нуль. Пишуть лише, що центр Помпіду представляє роботи великих митців минулого століття: Пікасо, Матіса, Матьє, Шагала. Те, що картини цих художників займають соту частину загальної виставкової площі, не вказується. Як і не описується інша, значно численніша гвардія експонатів, якій скромно дають загальну назву «нові віяння сучасного мистецтва», намагаючись, мабуть, при цьому не образити безперечно бездоганний авторитет Франції, як скарбниці   історично-цінного надбання людства та зразка європейського смаку. Я ж двома руками «за» твердження, що Франція – скарбниця історії в усіх її проявах, а щодо центру Помпіду, зокрема, то маю кілька власних варіантів трактувань, як-от:

- знущання французів над туристами за їх же кошти;

- психоаналіз людей з відхиленнями;

- тепер я розумію, чому французів часто називають хто – вільнодумцями, хто -   збочинцями;

- людство деградує шаленими темпами, отож, можливо, «кінець світу» не так вже й далеко;

- як добре, що під час нашого візиту до центру Помпіду мій шестирічний син був у школі!

Не виключений і варіант, що я   - абсолютний невіглас / неук в галузі сучасного мистецтва, і мій смак залишає бажати кращого, але мені особисто хочеться вірити, що такий варіант малоймовірний.

І ще один цікавий факт наостанок. Протягом всього часу, поки ми вештались коридорами Центру, практично паралельно з нами водили групу французьких дітей. Тепер вгадай, якого віку? Всі дітки мали середній вік 4-5 років. Яким же сильним у мене було бажання запитати у їх дорослих супроводжуючих, для чого ці янголята сюди приведені?! Або простіше: чи ви подуріли?…

А знаєш, якими були наміри Жоржа Помпіду (президента Франції), коли він задумав зведення цього Центру? Помпіду хотів усучаснити Париж, дати йому нове дихання і, одночасно (куди ж без цього), розпалити до міста ще більшу цікавість туристів.   Що стосується останньої наміченої мети, то її досягнуто,- тут не посперечаєшся. А щодо іншого, то напрошується фраза про те, що всі найогидніші речі починалися з добрих намірів.

///Передрук без згоди автора заборонено///

26 апреля 2012 в 17:19
Отвечать в темах на Cоветчице можно только зарегистрированным пользователям. Зарегистрируйтесь, а если Вы уже зарегистрированы — авторизируйтесь
Мнения, высказанные в этой теме, передают взгляды авторов и не обязательно отражают позицию администрации.
1 chopardsport
26 апреля 2012 в 17:27
была и буду там снова скоро.... для меня очень странное и непонятное современное искусство
2 blabla
14 мая 2012 в 17:07
С огромным удовольствием прочитала ваш "крик души" о центре Помпиду и на душе полегчало. Дело в том, что мы на майские праздники семьей ездили в Париж - это была давняя мечта, готовились долго и основательно. Во общем за 4 дня посмотрели все достопримечательности Парижа, устали не то слово, особенно после того, как пешком поднялись и спустились на Нотрдам де Пари, - ноги отказывались куда-либо еще идти..., но МЫ БЫЛИ ВЕЗДЕ, кроме центра Помпиду. Просто физически не успевали и это уже 2 недели не давало мне покоя, а тут ваша статья, из которой я поняла, что ничего-то мы не потеряли. Спасибо вам огромное!!!! А вообще Париж потряс и очаровал!
  • Благодарочка 1
3 miranda77
17 мая 2012 в 14:12
заменила все крема для лица на масло виноградных косточек!!! Это ВАУ!!!!
4 j_reizina
26 мая 2012 в 21:22
Перед тем, как впервые побывать в Центре Помпиду, прослушала полугодичный курс современного искусства в Париже. Уверена, что без этого курса, впечатления были бы такие же, как у автора. И тут дело не во вкусе, либо его отсутствии. Просто надо суметь посмотреть на это иначе. В современном искусстве "чтоб было красивенько" - не цель. А цель достигнута - автор впечатлен, поражен, удивлен, ну и пусть неприятно. Перформансе и креативность, какой-то момент, запечатленный навсегда - вот что важно. Считаю, что в этот музей надо идти подготовленным.
А вот, интересно, что бы вы сказали о выставке современного фотографа Яна Саудека, которую мы посетили в Праге. Чувство тошноты, вероятно, посетило бы вас намного раньше. Нас впечатлило настолько, что мы еще пару часов обсуждали выставку с друзьями.
  • Благодарочка 1
5 PhD.Nata
30 июня 2012 в 10:28
Не найголовніший символ міста, але без нього важко уявити Париж. Коли повертаєшся у Париж, то не біжиш туди знов, але згадуєш про Центр, як і про інші схожі туристичні об´єкти, які вже відвідав.
Можливо, через кілька років цікаво буде прийти до Центру знов, щоб оцінити і порівняти враження ’тоді і зараз’.
6 elena@81
27 июля 2012 в 11:51 Ответ для j_reizina
Цитата:
Перед тем, как впервые побывать в Центре Помпиду, прослушала полугодичный курс современного искусства в Париже. Уверена, что без этого курса, впечатления были бы такие же, как у автора. И тут дело не во вкусе, либо его отсутствии. Просто надо суметь посмотреть на это иначе. В современном искусстве ’чтоб было красивенько’ - не цель. А цель достигнута - автор впечатлен, поражен, удивлен, ну и пусть неприятно. Перформансе и креативность, какой-то момент, запечатленный навсегда - вот что важно. Считаю, что в этот музей надо идти подготовленным. А вот, интересно, что бы вы сказали о выставке современного фотографа Яна Саудека, которую мы посетили в Праге. Чувство тошноты, вероятно, посетило бы вас намного раньше. Нас впечатлило настолько, что мы еще пару часов обсуждали выставку с друзьями.
7 elena@81
27 июля 2012 в 11:52 Ответ для j_reizina
Цитата:
Перед тем, как впервые побывать в Центре Помпиду, прослушала полугодичный курс современного искусства в Париже. Уверена, что без этого курса, впечатления были бы такие же, как у автора. И тут дело не во вкусе, либо его отсутствии. Просто надо суметь посмотреть на это иначе. В современном искусстве ’чтоб было красивенько’ - не цель. А цель достигнута - автор впечатлен, поражен, удивлен, ну и пусть неприятно. Перформансе и креативность, какой-то момент, запечатленный навсегда - вот что важно. Считаю, что в этот музей надо идти подготовленным. А вот, интересно, что бы вы сказали о выставке современного фотографа Яна Саудека, которую мы посетили в Праге. Чувство тошноты, вероятно, посетило бы вас намного раньше. Нас впечатлило настолько, что мы еще пару часов обсуждали выставку с друзьями.
8 elena@81
27 июля 2012 в 12:02
А цель достигнута - автор впечатлен, поражен, удивлен
Вот именно, удивлён, а как, это уже неважно, только обидно, что удивлятся приходится противному, а не прекрасному, и тут не дело в ’красивеньком’, а в том, чтобы посмотреть на достижения челочека гениального, одарённого, а не маразматическому ’кино’, пошлым картинам, и вонючим экспонатам и т.д. Я на себе испытала влияние современного искуства, далеко не надо ездить, я была в Мистецком Арсенале, в Киеве, на такой же выставке современного искуства, и разочарована полностью, заплатив 80 грн за билет, мне повезло посмотреть кучу старой мебели, с запашком, всем известные гениталии во всей красе , увеличенные естественно, манекены в рост человека в разных позах и действиях, вообщем набор был схож, на тот что в вам довелось посмотреть в Париже. Поэтому, лично мой совет, ходите в музеи, театры, не ваставки, а современное искуство в таком выражении мне не подуше,больше не пойду, а тем более ребёнка не поведу!!!
9 elena@81
27 июля 2012 в 14:39
Класно написано, у вас талант!
я испытала подобные ощущения посетив Мистецкий Арсенал в Киеве, там проходила выставка современного искусства. Заплатив 80 грн я ожидала увидеть что-то интересное, гениальное, и ...позитивное. ’Удивлять’ меня стали прямо у входа, где висело просто белое полотно на стене и вялялся булыжник возле него. Всё это было оформлено как будто это дорогущая картина висит, только охраны не хватает. А дальше, лучше-какие-то коробки разукрашеные, фото пошлые, как вы писали типа ’кино’, которое смотреть противно и нудно,рухлядь вонючая, и т.д. порадовало только несколько экпонатов, но не буду их описывать, суть не в том,мысль о том, сколько стоит билет мой, сколько стоит городу организовать эту выставку, потому что половина экпонатов привозная,то лучше бы эти деньги пошли на детские дома или больницы!!!! Вообщем, не в восторге я от современного искуства, если это оно такое!Сдесь писали, что удивили, и не важно как, даже если это противно, нет, не правда- от искуства надо получать позитив,так что я пока буду ходить в музеи, театры, выставки, а такие мероприятия обходить стороной, жалко потраченого времени и средств.И дитё своё точно не поведу!!!
10 malta.elena
31 июля 2012 в 21:52
конечно!
11 Alexandra
26 сентября 2012 в 11:49  
Я была еще в далеком :) 2001, особо ничего не поняла. Мы попали в какую-то субботу месяца и все музеи были бесплатными (что важно для студента). А Вы очень красиво все описали, это же надо такой талант иметь.
12 j_reizina
26 сентября 2012 в 12:19 Ответ для elena@81
Цитата:
Вот именно, удивлён, а как, это уже неважно, только обидно, что удивлятся приходится противному, а не прекрасному, и тут не дело в ’красивеньком’, а в том, чтобы посмотреть на достижения челочека гениального, одарённого, а не маразматическому ’кино’, пошлым картинам, и вонючим экспонатам и т.д.

Считаю, это МЫ немного зашоренные, в отличие от тех же французов. Это нас, левшей, насильно заставляли стать правшами, это за нас решили, что красиво, а что противно. Кто? Почему? Где та грань, за которой начинается противное? Кто ее провел?
13 lucky777
04 октября 2012 в 15:27
Имея свое собственное мнение, все же с огрооомным удовольствием прочла мнение автора. Настолько красиво и захватывающе Вы описали свои впечатления и Центр вцелом. Не часто встречаются так искренне и просто оформленные мысли людей. Спасибо!
  • Благодарочка 1
14 Татьяна2012
31 октября 2012 в 23:55
О том, что вы не ’невіглас’ видно уже только из вашего рассказа. Грамотная,взвешенная речь, толково описаны все нюансы выставки. После такого рассказа, я поняла, что вы смотрели эту выставку моими глазами, и именно после вашего рассказа я точно теперь буду знать, куда во франции даже ради интереса ходить не стоит. И дело даже не в том, что я не понимаю современного искусства, дело в том, что мой разум противится его понимать. Это не искусство - показывать детям показывать половой акт,да ещё и крупным планом, и не искусство показывать детям подвешенный чулок, дети, как губки впитывают в себя всю информацию, и воспринимают её всегда буквально. Не хотело бы, чтобы после такой выставки образы у детей через лет 5-10 всплывали... Отсюда и суициды ранние и ранние занятия сексом, и психические расстройства, казалось бы беспричинные.

В общем, спасибо вам большое за такой большой и толковый экскурс. Даст Бог буду во Франции, Помпиду буду лицезреть только снаружи, и пусть они считают это главным проявлением современного искусства в области подавления естественного любопытства=)
15 yevga
07 января 2013 в 09:48
самое уродливое здание в Париже и как парижане не любят туристов, так они не любят Помпиду
16 yevga
07 января 2013 в 09:56
Париж великолепен для гуляния, начиная с местами грязных и колоритных восточных кварталов с вкуснейшей местной кухней, и конечно центр с великолепными фонтанами, где можно посидеть на стульчиках и почитать книгу и очаровывающими зданиями, но не едьте туда зимой, может быть ветер и неприятно а летом огромное количество туристов, лучше в апреле или октябре
17 lyna2012 (автор)
17 марта 2013 в 17:21
Спасибо всем, кто счёл мою писанину талантливой:) Очень приятно. На истину последней инстанции не претендую, я всего лишь изложила своё личное субъективное видение.
18 mani2005
17 марта 2013 в 23:05
Спасибо за комментарий, описали так толково, что теперь поход туда даже рассматриваться как вариант не будет!!!
19 matyakaslova
03 октября 2013 в 00:09
ой коменты интересные- почитраю ваш текст по свободе
Совет закрыт