Аноним_1467• 08 декабря 2018
Жертви домашнього насильства
Доброго дня.
Дівчата, хто був жертвами домашньої тиранії? Коли не пьє, не бьє, але морально так забирає, що жити не хочеться.
Я відчуваю що сил вже в мене меньше і меньше, постійно стрес, постійно на взводі, постійно море претензій.
ВСе не так в мене: і не така я, і робота не така, і вддіта не так, і батьки в мене не такі, і друзі не такі, і мати я не така...
І не йде. Пропоную що йди, знайди таку як треба - ні.
І це 24 години на добу.
На роботу не ходить.
Сидить дома.
Як почати з цього вилазити? Які перші кроки?
Поділіться досвідом, будь ласка.
Дівчата, хто був жертвами домашньої тиранії? Коли не пьє, не бьє, але морально так забирає, що жити не хочеться.
Я відчуваю що сил вже в мене меньше і меньше, постійно стрес, постійно на взводі, постійно море претензій.
ВСе не так в мене: і не така я, і робота не така, і вддіта не так, і батьки в мене не такі, і друзі не такі, і мати я не така...
І не йде. Пропоную що йди, знайди таку як треба - ні.
І це 24 години на добу.
На роботу не ходить.
Сидить дома.
Як почати з цього вилазити? Які перші кроки?
Поділіться досвідом, будь ласка.
показать весь текст
Наполеон Бонапарт• 10 декабря 2018
Ответ дляАноним_1467
Я в терапії три роки. Не міняється нічого.
Мене так зачмирили батьки в свій час, що як ми почали гребти дитячі травми, то таке було...
Я розумію що якби мені в свій час дали батьки підтримку адекватну, то такого б не було. А так, викинули мене як собачку, да щей звинуватили у всіх своїх проблемах. Я працюю багато над собою, відпускаю. От терапевт місяць вже спонукає позгадувати і полікувати травматичні ситуації, а я як їх можу згадати і знов пережити? Фрагментарно памятаю як мати зимою на вулицю вигнала, як після свого розлучення з моїм батьком кричала мені що то я винувата що вона не щаслива, паматаю як вітчим гнобив, як я наймичкою 10 років в домі була, бо у мами нова сімя... Ой, що тут казати. Травмоване дитинство переходить у нещасливе травмоване доросле життя так й все.
Мене так зачмирили батьки в свій час, що як ми почали гребти дитячі травми, то таке було...
Я розумію що якби мені в свій час дали батьки підтримку адекватну, то такого б не було. А так, викинули мене як собачку, да щей звинуватили у всіх своїх проблемах. Я працюю багато над собою, відпускаю. От терапевт місяць вже спонукає позгадувати і полікувати травматичні ситуації, а я як їх можу згадати і знов пережити? Фрагментарно памятаю як мати зимою на вулицю вигнала, як після свого розлучення з моїм батьком кричала мені що то я винувата що вона не щаслива, паматаю як вітчим гнобив, як я наймичкою 10 років в домі була, бо у мами нова сімя... Ой, що тут казати. Травмоване дитинство переходить у нещасливе травмоване доросле життя так й все.
Автор, дай вам Бог терпения. Не опускайте руки, все у вас будет хорошо. Но не позволяйте своим детям жить в такой же нездоровой обстановке с криками, скандалами и унижениями. Подавайте на развод, боритесь за себя.
автор
Аноним_1467
• 10 декабря 2018
Ответ дляФиктивная
И за 3 года психолог вам ничего не посоветовал? Ведь вы проговаривали с ней ваши отношения с мужем?
Вона не радить. Вона мене підводить до того що я сама маю приняти рішення. І каже що поки я не пролікую дитячі травми - я не готова вийти з жертви.
автор
Аноним_1467
• 10 декабря 2018
Ответ дляНаполеон Бонапарт
Автор, дай вам Бог терпения. Не опускайте руки, все у вас будет хорошо. Но не позволяйте своим детям жить в такой же нездоровой обстановке с криками, скандалами и унижениями. Подавайте на развод, боритесь за себя.
Добре, дякую)
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу