І я про свекруху

Приїхала у справах всього на кілька днів, але я вже не знаю як дочекатись)) Вчора з чоловіком і сином пішли повечеряти в піцерію. Вона звільнилась пізно, прийшла коли ми вже почали збиратись. Щось замовити відмовилась, сказала, що не голодна. Чоловік каже, ок, тоді просто посидь, ми ще чай з десертом хочемо, або йди додому відпочивай (3 хв перейти через дорогу). Сказала, що нас почекає. Сіла в куртці, каже не буду роздягатись, ви ж не довго будете? Чоловік каже, ну хв 10-15, роздягайся, жарко стане. Вона ні, я так почекаю. Так і сиділа, навіть шапку не зняла.
Потім каже, а чого посеред тижня в піцерію? Кажемо, що втомились. Вона починає сміятись, що тільки вівторок, а ви вже втомились? Чоловік пояснює, що останні кілька тижнів дуже багато роботи і в нього, і в мене. Іноді до 2 ночі приходилось сидіти, на вихідних теж. Я на 7 місяці, в суботу ввечері тільки повернулась з відрядження - що було в холодильнику, те доїли, нове готувати сил нема. Вона далі сміється, каже ви щось таке розказуєте. Завтра ж все-одно прийдеться готувати, так уже б сьогодні напружились, гроші б зекономили. Чоловік віджартовується, що та ок, на щастя піцу просто так ми собі можемо дозволити.
Зібрались йти, чоловік заплатили картою. Шукає дрібні на чайові, спитав у мене. Кажу, зараз гляну. Дістаю гаманець і тут свекруха починає реально кричати "у вас що, грошей заплатити не вистачає?". Кажемо, та все ок, ми вже заплатили. Просто дрібних нема чайові лишити. Вона знов починає сміятись, що ми й так напевно на багато замовили, обійдуться. Кажемо, що, звичайно, можна і не лишати. Чайові - це добровільно. Але ми часто тут буваємо і все подобається. А за рахунок хороших чайових практичо завжди знаходиться столик і обслуговують "свої" офіціанти, з якими давно знайомі і які добре знають, що нам принести одразу і що з нового меню порекомендувати.
Поки вдягались, мені прийшло смс з нагадуванням про кредит. Кажу чоловіку, що точно, треба не забути в квітні останню частину закрити. Вона - ви кредит брали? А чого мені не сказали? А навіщо брали, це ж кредит, краще б у мене позичили. Кажемо, що треба було поміняти техніку і це загалом розстрочка, а не кредит. Позичати сенсу нема, вносили частинами, які на бюджеті практично не позначаються. Вона знову в крик - ну це ж КРЕДИТ, а так би заплатили і були б вільні!!! Чоловік каже, що ну так загалом а яка різниця кому повертати - тобі чи банку. Банк % не бере, онлайн з картки переказав і забув. Плюсь гривня все-одно знецінюється, у нього зарплата прив´язана до долара, у мене - до євро. Як кажуть, смисл платити більше? Знов починає сміятись, от ви з себе таких розумних строїте, а насправді ж ви просто нічого не розумієте.
І таке постійно. Вона постійно або сміється, або в паніку впадає, або розказує, що ми ще діти і нічого в житті не розуміємо. Ну от б..., її дитині 38 років, економіст, працює начальником напрямку у великій компанії. Мені 33, працюю експертом в міжнародній компанії, достатньо працювала за кордоном. Куди ж нам елементарні речі в житті розуміти.
А цей її сміх мене просто дістає. Вона сміється завжди, коли їй щось не зрозуміло. У нас є душова кабінка. Вона подивилась і починає сміятись – ой, нащо таке купувати, це ж ніхто не знає як таким користуватись. Натикали різних ручок, хахаха, у вас же всі гості тепер питають як тут включити. Чому не можна просто сказати - сину, що тут включити, щоб тепла вода потекла?
Я просто не знаю як себе вести. Кожен раз терпляче пояснювати чи ігнорувати і коротко відповідати так/ні? Цей мільйон незрозумілих коментарів і порад... В очі розказує яка я молодець, а потім з сусідами кістки тільки так перемиває, цитували мені її слова кілька разів))) Це невпевненість в собі і страх чи навпаки занадто самовпевненість і зверхність? На щастя, я її бачу кілька разів на рік. Але мені здається, що треба якимось заспокійливим запасатись. Раніше ще якось більш-менш переносила, а зараз напевно на фоні вагітності і втоми просто не знаю як втриматись і чогось різкого не сказати. Ще 3 дні, ще тільки 3 дні...