настільки вимучена, знесилена, ображена і виплакана

В мене було непогане дитинство, юність.
Але вибрала не того чоловіка, і після розлучення почався жах. Ми пару років боролись за дитину, потім ледь поділили квартиру. На фоні цього я починаю хворіти і хворіти. Іду до батьків, які чомусь стали іншими (і також почали принижувати), збираю гроші, винаймаю квартиру собі з дитиною - і тільки тоді видихаю хоч трохи. Але починаються знов хвороби, колишній, який вистежує і т.п.
А потім війна. Їдемо з дитиною за кордон. І спочатку було терпимо, а далі я просто зависаю в шалених витратах, хворобах. На фоні того всього працюю як ненормальна (віддалено), бо треба чимось платити за оренду, житло. Хворіє і дитина, і я.
За три місяці дитина приймає третій антибіотик, ми другий раз в лікарні.
Вона хвора - я хвора. Я не знаю коли я була здорова. Потім виявляю, що моя перфорація в носі збільшилась і носової перегородки просто нема.
Лікую дочку, лікарня, плачу, працюю просто від "не можу".
Колишній знущається, постійно пише і вимагає привезти йому дочку в Україну. Хвалиться їй який він багатий, розказує їй, що вона має жити з ним.
А я постійно працюю і не можу дочці приділити нормально уваги.
І хвора. Ще вчора з 39 працювала пів ночі.
І я думаю тепер періодично.. Те, що життя не є для радості, а для страждання я зрозуміла. Думаю, ну народила я дитину.. а чим гордитись? привела її мучитись? вона бачить виживаючу маму, яка бореться із жорсткокою реальністю.
В чому моє питання)) Як ви себе виручаєте, як тримаєтесь, коли зовсім погано в багатьох сферах одночасно?