Я така дурна, чи то така доля?

Після 9 класів стало питання поступати кудись, бо там стипендія, а на дворі 90-ті.
Хотіла в педучилище, що було в нашому місті, та не могла, бо потрібно було платити хабар (тоді так було), а в сім´ї грошей не було. Поступала туди, де були шанси. Спеціальність сподобалась. Гарно вчилась. По закінченню мені говорять: "Продовжуй вчитись. Ти здібна. прийдеш по закінченню, візьмемо тебе вчителем по цій спеціальності" Просилася піти лаборантом і вчитися заочно. сказали, що так не можна. Яке ж було моє розчарування, коли після закінчення мене не взяли на роботу, бо не має місць, але я знала, що моя одногрупниця там працює і вчиться заочно, бо там працює її дядько, і двоюрідний брат.

Закінчила універ з відзнакою. На переддипломну практику направляють о одне круте місце Києва і обіцяють кращих взяти на роботу. Ходила, робила за себе і за того дядю, виконувала всі доручення. З нас трьох одна дівчина не ходила на практику, але ж яке моє здивування було, коли її і залишили працювати. Виявилось, що хтось там домовився і саме ій тримали місіце.

Ну маючі, диплом з відзнакою, вирішила вступати до аспірантури. Я знала, що потрібно платити, але розраховувала, що я така розумна. Мабудь не дуже. Мені, ті хто поступали зі мною, говорилди, що я дурна, що не заплатила. Але ж починаючі з третього курсу доводилося працювати і допомагати мамі і бабусі, бо бабуся злягла і потрібні були ліки, а у мами на заводі була біда з зарплатами.

Потім були всякі разні роботи, далекі від спеціальності. Кудись хотіла рости, а завжди підвищували чоловіків в колективі. Отримала другу вищу, закінчувала всякі різні курси, семінари, а потім у війну стало неактуальним те чим займалася 20 років.

Тепер починаю нову спеціальність після 45 років. Робота подобається. Дохід теж, в порівнянні з середньою зарплатою в Україні, не поганий. Наче все не погано, але уже не хочеться чогось прагнути
Іноді думаю, чого я не отримувала, то чого хотіла? Проблема в мені, чи у Всесвіта була друга програма для мене?

Просто для міркува