Давайте робити ядерку. Крик душі просто

Ядерна зброя: скажіть мені, що не так?Петро Шуклінов-військовий і журналіст.Путін поставив світ на межу ядерної війни. Це правда. В цих обставинах немає жодних причин бути чемними
Чи маємо ми право відновити пару ядерних зарядів? Абсолютно. Чи маємо ми технічні можливості для цього? Абсолютно. Чи хочемо ми стати ядерною державою знову? Ні, таких планів не було. До 2022 року.

А що тепер?

Ми маємо повільно померти й зникнути з мапи Європи — так виходить? Ось тобі три списані гвинтівки, дві з яких не працюють. Ось тобі списаний танк, який не заводиться. І трошки патронів. Давай, бийся, герой.

Так, виходить? Бо хтось не хоче навіть ракети збивати, які летять і падають в країнах НАТО. Взагалі, нічого не робити — такий, виходить, сценарій. Три танки та дві гвинтівки.Скажіть мені, що ж не так? В який момент хтось вирішив, що Україна має бути святою і мученицьки померти за європейські цінності? Ми постійно це робимо. Постійно помираємо за цінності, які важливі лише нам.То ми маємо битись на виживання. Чи маємо просто зникнути в тотальній війні? Залишитись без економіки? Без людського капіталу? Без шансів на щасливе і заможне життя. В межах територій, які нам залишить кривава війна?

Або ми маємо відновити ядерні можливості й застосувати їх для захисту наших людей. За будь-яку ціну захистити життя наших дітей.

Чи ми маємо далі дивитись, як помирають наші діти. Далі дивитись, як зникають цілі міста. Далі дивитись, як навіжені варвари руйнують цивілізацію. ’Бо буде ядерна війна’? Це вас лякає? А нас вже ні.Ми маємо право захищатись всіма доступними та недоступними нам засобами.Скажіть мені, невже я неправий?

Якщо партнери вирішили закрити очі, що кілька десятків мільйонів людей сконають в столітній війні — можливо, ми не маємо інших варіантів. І, поки є ресурси та можливості, ми маємо зробити те, що зробили б в першу годину початку повномасштабної війни — завдати ядерного удару по агресору.Хіба не так має чинити держава, коли її намагаються знищити? Цілий народ. Цілу націю в центрі Європи.

То скажіть мені, невже в цьому немає справедливості — відновити ядерний потенціал. Навіть не треба багато ракет. Немає потреби в цьому. Багато не треба.

Я втомився. І розумію ситуацію так: якщо не зараз, то ніколи. Якщо зараз ми на узбіччі історії, тоді завтра хай всі будуть там. Хай всі слідують за нами туди.Досить вже щось просити. Якщо ми одні на несправедливій війні в центрі Європи, а всі інші обрали роль спостерігачів. Якщо інших шляхів не залишилось. І надій на перемогу конвенційним озброєнням більше немає.Тоді нехай буде ядерна війна. І хай цей світ котиться туди, де йому і місце. Якщо тисячі наших дітей мають помирати, щоб тисячі чужих дітей жили — нехай Бог розсудить нас всіх. І хай буде, що буде.

Але Бог свідок: ми тихо не зникнемо. Ми тихо не підемо. Нікому у світі не лишиться місця на Земній кулі, якщо українцям місця немає.