Відпочинок з подругою і дітьми

У мене доросла дитина 10 років.
У подруги хлопчику 5. Вона тривалий час все пропонувала мені сумісну поїздку.
Цього року я погодилася і сама запропонувала
Разом обирали апартаменти, їхати вирішили на моїй машині, наша надійніша.
Чоловік мій був проти цієї затії, типу їм із вами зручно, а вам із ними - ні. Малий активний , його багато. Погана ідея. Опасіння чоловіка було, що малий буде нам заважати.

Але вийшла інша прикрість.
Ситуація склалася так, що ми відпочиваємо практично як попутниці. Жодного спільного дозвілля з подругою у нас фактично немає.

Немає ні душевних розмов, ні обміну думками чи враженнями.

Спілкуємося лише на організаційні та побутові теми — і все.

Саме це засмучує найбільше.

У дорозі вона займає дитину. Коли дитина засинає, відповідає неохоче й односкладово.

На пропозицію посидіти разом за келихом вина відповіла: «Ой, та я вже давно не п’ю, навіть не знаю». Але ж справа не у вині.

Під час денного сну дитини вона працює, і ніби теж недоречно втручатися.

Натомість коли мова заходить про роботу (у нас спільний проєкт і час від часу виникають термінові завдання), спілкується значно охочіше.

Я розумію, що в неї маленька дитина і як відповідальна мама вона зайнята майже безперервно. Але хіба це аргумент? Мені здається, що тут питання все ж у бажанні.

У підсумку в мене виникає відчуття, що мене просто використали як водія.

Хотілося б почути погляд збоку на цю ситуацію. Можливо, я неправа і вимагаю забагато.

У попередніх поїздках з іншими подругами я переживала через те, що не ладнали діти, але ми самі дуже душевно спілкувалися: про нову країну, чоловіків, дітей, сімейне життя, роботу, батьків.

І якби не конфлікти між дітьми, усе було б просто чудово.

Сьогодні рівно 2 тижні, як ми відпочиваємо. Екватор так би мовити