Яку літературу Ви більше любите: українську чи російську?

А мне очень нравится. У нее все классное. На любое настроение можно найти стихотворение. А Вы что ее любите?

Вимріяна і близька донині,

Незнайома, але й знана теж,

Заховавшись в довгій самотині,

Вже мене не кличеш, не зовеш.

Спогадами не повернеш хвилі,

В сумі сновидіння не відкинь,

Не скорись непам´яті в знесиллі

І фантазувати не покинь.

Не зрони кохання в теплім гніві —

Ти мені дорогу перейшла,

Опустивши очі мовчазливі,

Лиш на серці легкий сплеск весла.

Може, ти нічого не забула,

Може, ти і досі зберегла

Серце, розтривожене і чуле, —

Тільки все припорошила мла.
В.Стус.

Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.
Але дні все коротшають, міняться,
гляне сонечко й знову захмариться…
Журить осінь-сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.
Рветься осінь. Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”
Заховалось за горами сонечко,
з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули,
“Ось я йду!” – обізвалась зима.
Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита, нічим не захищена,
застогнала: “Іди, бо вже час…”

(Леся Українка)

Я больше про любовь её люблю
Ми з тобою -
як море і небо -
і далекі, й близькі водночас.
Нам зустрітись на обрії треба.
Але обрій тікає від нас...

Мені теж подобаються про кохання, про почуття.
’Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю’

***
В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. –
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образить тебе.
А буває – спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з невідомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.

Може треба спочатку читати, що би хоч розуміти?
«Енеїда» (Іван Котляревський) — перший твір, написаний розмовною українською мовою, весела та патріотична ерокомічна поема.«Кобзар» (Тарас Шевченко) — головна поетична збірка українського народу, що сформувала національну свідомість.«Кайдашева сім´я» (Іван Нечуй-Левицький) — геніальна соціально-побутова повість-комедія про побутові конфлікти та психологію українців.«Тіні забутих предків» (Михайло Коцюбинський) — поетична повість про кохання карпатських Ромео і Джульєтти (Марічки та Івана) на тлі містичного побуту гуцулів.«Лісова пісня» (Леся Українка) — драма-феєрія про конфлікт високих духовних ідеалів із приземленим побутом.
Де тут депресняк?

«Місто» (Валер´ян Підмогильний) — перший український урбаністичний роман про підкорення селюком Степаном Радченком столиці.«Я (Романтика)» (Микола Хвильовий) — психологічна новела про роздвоєння особистості чекіста під час революційного терору.«Тигролови» або «Сад Гетсиманський» (Іван Багряний) — захопливі пригодницькі та автобіографічні романи про перемогу людської гідності над радянською тоталітарною системою.«Маруся Чурай» (Ліна Костенко) — історичний роман у віршах про кохання та творчість у часи Хмельниччини.

Але гарно характеризує росіянців.
Не врятувати найкращого друга,заховати десь чи що, а втопити його.
Достоевський взагалі приклад для маніяків.

Не душу, а душонку. Гнилу й з запахом гнилі.

Все ясно. Просто не читали.

Мне тоже Костенко нравится) и Леся Украинка про плющ

«Двійник» — класична повість про психічний розпад. Головний герой, Яків Голядкін, потерпіє від важкої форми параної та галюцинацій, зустрічаючи свого успішного та підступного двійника, який руйнує його життя.
«Брати Карамазови» — у розліді «Чорт. Кошмар Івана Федоровича» яскраво змальовано напад біполярного розладу або шизофренії, де герой веде галюцинаторну бесіду зі своїм темним «я» у вигляді чорта.
«Злочин і кара» — детальний анатомічний аналіз мономанії (нав´язливої ідеї) Родіона Раскольникова. Твір описує гарячковий стан, панічні атаки, марення та психосоматичні прояви провини після скоєння вбивства.
«Записки з підпілля» — повість-сповідь людини з глибоким неврозом, заниженою самооцінкою, соціальною тривожністю та рефлексивним мазохізмом. Герой свідомо мучить себе та оточуючих через внутрішні комплекси.
«Гравець» — детальний опис лудоманії (ігрової залежності). Описано азарт як психологічну хворобу, яка витісняє кохання, здоровий глузд і повністю руйнує особистість Олексія Івановича.

Треба не мати інтелекту, що би читати це сміття.
Посібник по психіатрії.

Попробуйте продемонстрировать свой интеллект и хотя бы не использовать ИИ для написания ответов

Я не знаю кто такие малоросы, а на хамство и надо отвечать хамством.

Те, що росіянці какають кругом де заходять ще їх Толстой написав«Хаджи-Мураті» там росіянці обісрали і саклю і фонтан і мечеть. Все вимазали своїми нечистотами.

Я книгочей, мне вся литература супер

Остап Вишня, там юмор

Странно, у меня осталось в голове, что он болгарский писатель, со времён когда Метро читала, думала Метро с болгарского перевели. Видно где то не правильную информацию прочитала тогда.

задайте ии другой промт - охарактеризовать эти произведения с положительной стороны)) так можно про что угодно написать, и хорошее и плохое))

Наверное имелось в виду: Тигроловы И.Багряного, Желтый князь В.Барки, Федько-Халамыднык Винниченка..

Ні. Саме Достоєвський це посібник психіатрії. Тут Вам ніякий ІІ не поможе.

А если одинаково спокойно отношусь и к русской, и к украинской литературе? Почему нет такого варианта)

Василь Стус

Оці жовті будинки
оці вікна
з захованими в глибині душами
оці душі
заховані між ребер
оці очі
закриті, як вікна, шторами —
Це все незглибиме
Все — неминуще
Це все — коли б тільки тобі захотілося —
може стати твоїм.
О, ці жовті будинки
Ці жовтіючі листя на деревах
Цей пожовклий, але по-старечому прозорий Київ
Цей жовтий світ —
ніби паска, щиро вимащена золотим яєчком
Цей жовтий світ —
він добрий, як бджолиний віск
він пахучий, як казка
Біля цих жовтих будинків
Блукаючи наодинці — один між всіх —
один блукаючи і розтаючи між зустрічних —
Я марив тим,
що знайду пристойну роботу,
житиму в Києві
щодня зустрічатимуся з Дніпром.
І от — несподівано —
Раптово, немов світання,
виринув інший світ,
домашній, млиново-духий
і збережений пам´яттю натюрморт —
татом зроблений стіл,
кривий на одну ніжку,
а на столі чотири руки —
мамині й тата.
Чотири руки,
Важкі і гулкі, як плуги.
Чотири руки
Вибродилі на добрі на вітрі,
вимоклі на дощах,
випечені на сонці,
висушені на вітрі —
різьблені й перерізьблені.
Чотири батьківські руки на столі
і висвітлені стінами лиця —
літеплені материнські очі,
насуплені добрі батьківські очі
і зморшки — шорсткі й карбовані —
над столом. Стікають.
Жовті будинки!
Я не лишуся біля вас.
Чуєте — я не лишусь.
Я не шукатиму роботи,
щодня не зустрічатимуся з Дніпром.
Краще поклавши свої долоні —
на старий, збитий батьківський стіл,
дивитися на домашній натюрморт,
тихе життя неговірких долоней.
Жовті будинки!
Я не лишуся біля вас.
Ваші вікна
Зашторені і оглохлі,
Запнуті фіранками до підборідь —
Як старі жінки ховаються, ніби равлик у сутінь.
Ваші вікна
мені нагадали край
і рідну хату
і старенький батьківський стіл,
і чотири сумні руки.
Ніби кожна — одна, самотня,
Ніби кожна — така самотня,
от як мої старенькі
мама і тато.

а вы психиатр, раз так легко диагнозы ставите? особенно тем, кого даже не знали никогда

потому что автор создал тему ради срача, а не для обсуждения литературы)

Дякую. треба почитати Століття якова

Все это мы читали в школе, мне не идёт, зачем мне себя насиловать? У Вас от вкусы, у меня свои, и я свои никому не навязываю.

Вам нравится, читайте, пожалуйста, на здоровье ❤️