Вставте мені мозок. Поговоріть зі мною

Я більше 10 років не працюю. 2 дітей.
Ось запропонували непогану роботу, з зп 24 тис (у нас в регіоні це середня зп). Я так звикла вдома. Мені наче аж соромно про це говорить. У нас налагоджений побут.
Ролі такі, що гроші на чоловікові, на мені все інше. Я завжли старалась в будні дні всю рутину переробить, щоб вихідні проводить сім´єю в задоволення. Тепер же я розумію, що вихідні будуть гонкою встигнути все. Наготувать максимально їсти на кілька днів вперед. Після роботи ця їжа, уроки помогти молодшому зробить, на спорт дітей звозить.
Мені зараз здається я все це не вивезу.
Це було краще моє житті останні роки (не враховуючи війни звичайно). У мене був час на себе, я активно тренувалась, вечорами бігала, скільки книг перечитала, скільки картин намалювала. В мене прекрасний був прибраний дім, смачна домашня їжа, хліб пекла. Ми з дітьми любимо на велосипедах кататись, у нас є улюблені маршрути.
Це все було так добре.
В мене враження, що моє життя не буде вже таким наповненим і неспішним.
Чоловік каже сиди вдома, миибез цих грошей прожевемо. Але мені вже буде 40 років. Може, це мій останній шанс отримати нормальну роботу після такого довгого перериву.
Ну і головний страх безпекова ситуація. Зараз діти на онлайні. Мене це більш менш влаштовує. Далі не знаю. Як воно буде працюватись там, коли обстріл і діти вдома. Зараз взагалі атаки цілодобові. Прямо такий невдалий момент для виходу на роботу.
З понеділка виходити, а я не знаходжу собі місця