Сьогодні раптом стало так шкода себе. Сиджу реву

Ніколи не була красунею, симпатична, але без захвату. Можна було б харизмою і розумом закохати, але не пощастило - тупа як пробка і почуття гумору специфічне.
Ніколи не мала успіху серед чоловіків.
І потім, я почала його вигадувати: хтось дивиться на мене - я це розцінюю як інтерес і починати приділяти увагу чоловікові. Ясно що, він очманівший посилає мене нафіг.
Хтось починає мені постійно писати, дзвонити, часто говорити зі мною - думаю, що подобаюсь, натякаю на стосунки. Очманівший хлопець посилає мене нафіг. І це ще пощастить, якщо не ображатиме - майже всі обʼєкти моєї симпатії обирали інших , даючи мені зрозуміти, що я не достойна їх; принижували, говорили, що я селючка тупа , товста і неграмотна, хвора на голову, що я огидна.
Був випадок коли я таки навʼязала себе чоловіку, який страждав по колишній - покористувався і викинув як непотріб.
Соромно за те, що я шукаю хоч якийся привід думати, що комусь подобаюсь, і боюсь глянути правді в очі.
Поки інші виходять заміж (тобто їх обирають на все життя) , я вже 5 років без сексу, і ніхто не хоче.
Отак от, цінуйте своїх чоловіків, у кого є, бо вас обирають, а мене ні.