Переїхала в більш безпечне місто і все не так

Прийняли рішення всією родиною. Переїхали по Україні. Місто обрали, з ним все ок. Планували сюди назавжди. Місяць вже тут. Дома покинули гарну роботу, чудову квартиру і гарне життя, якщо не враховувати постійні обстріли. Тут зняли квартиру, наче нормальна, Але мені в неї і повертатися не хочется, воно все не моє. Робота … це мої окремі сльози. У мене вдома був класний колектив, чистий гарний кабінет, все якось розмірено і зрозуміло. Тут може того що швидко шукала , але вже шо вийшло. А вийшло якось зовсім поганого. Обіцяли навчати, бо я відразу сказала що напрямок новий. В результаті ні інструкцій нічого, встигай дивитися за руками колег і запамʼятовуй. Все замизгане, бруднюче. Начальство в чат може і в 10 вечора писати. Про це точно не попереджував ніхто. По зарплаті виявилось трохи менше чим обіцяли. Я це все зрозуміла коли вже був підписаний наказ про прийом. І ось зараз пройшов тиждень і я хоча звідти тікати просто. Може я звісно звикну. Але у решти членів моєї родини все добре. Донька ходить до школи, знайшла собі друзів. У чоловіка теж все ок. А я просто хочу додому. Хоча я було ініціатором цього переїзду. Щоранку прокидаюсь і просто плакати хочется. Не знаю на скільки адекватно буде зараз починати шукати нову роботу. Навіщо пишу ? Мабуть понити просто. Додому повертатися не варіант, там взагалі зараз жах