Чи це справедливо і чи можливо взагалі?

Я з дитиною з 2022 року живу у свекрухи. Так склалося. Два її сина (один з них-мій чоловік) в Польщі, сюди не їдуть вже 5 років і їхати не планують. Спілкуються вкрай рідко. Так от, їй 73, сьогодні впала з драбини, отримала важкий струс мозку. Я з нею їду в одну лікарню, ношусь з кт, мрт, узд, огляд лікаря. Потім направляють в іншу лікарню, теж їду, знову огляд. Призначили, нарешті, лікування, я її залишаю, їду додому. Тепер щодня їздитиму в лікарню. Два роки назад був інсульт-теж я з нею по лікарнях, бо синів немає, з онкуками вона не спілкується. Вона геть сама, по суті.
От я думаю-може мені їй запропонувати підписати договір пожитиєвого утримання? У неї крім мене тут нікого немає. Раптом що-вона сама, сини не приїдуть. Бо я доглядатиму, а потім заявляться синочки і онуки і мені на двері вкажуть. А так- половина будинка її, оформлена спадщина у нотаріуса після її чоловіка. Друга половина не оформлена, бо синів тут немає, але ця друга половина ділиться на трьох:на неї і на синів, бо були прописані на момент смерті власника ( їх батька). Хай ту свою частину залишає по договору мені і тоді я доглядатиму, а ті долі, які синів, ну то так і будуть їх долі. Хочу їй такий варіант запропонувати. Як думаєте, це справедливо буде? Чи пошле мене? Стосунки у нас не ідеальні, але відкрито не конфліктуємо, кожна при своїй думці.
Чого тут живу? Бо так сталося, що через обстріли переїхала до неї, дитина в садочок, я на роботу, вона дома. За комуналку плачу я, холодильник тарю я, тобто на шиї ніколи не сиділа і за дитиною вона не доглядає, бо дитина то садок, тепер школа.
Бо, по суті, чужі люди і я мушу тепер її доглядати, бо більше немає кому. а якщо ввдмовиться, то у випадку чого-хай сини думають. Чи нє?