Нескінченний сезон• 21 минуту назад
"Я все життя боялася, твоя мама все життя боялася, а ти - не бійся нічого".
Ганни Бабіївна актриса театру "Березіль" Леся Курбаса.
В якому вона познайомилася з режисером Януарієм Бортником.
Вони покохали одне одного, створили сім´ю, у них народилася донечка Дія.
Жили в Харкові, працювали в театрі, виховували доньку, збирали вдома бібліотеку з трьох тисяч книжок.
У вересні 1937 року Януарія заарештувало НКВС. Його звинуватили в участі у вигаданій націоналістичній організації.
Невдовзі Ганну викликали на допит. Їй запропонували підписати газетну статтю, де її чоловіка називали ворогом народу. В обмін обіцяли залишити її в спокої.
Вона відмовилася. Сказала: мій чоловік не ворог народу, і я його не зраджу.
За цю відмову її засудили до п´яти років таборів. А маленьку Дію, якій було близько восьми років, забрали до дитячого будинку.
16 січня 1938 року Януарія розстріляли в Києві. Ганна про це не знала.
З таборів вона писала йому листи й чекала відповіді.
Лише у 1944 році їй сказали, що він помер - нібито від серцевого нападу.
А тим часом їхня донька переживала власне пекло. Дитбудинок, евакуація до Казахстану, страшні зими, голод, металеві ліжка, на яких удень робили уроки.
Після звільнення Ганна почала шукати доньку. Зверталася до дитбудинків по всьому Радянському Союзу - марно.
Причина виявилася несподіваною: у дитбудинку Дія назвалася маминим прізвищем - Бабіївна. А Ганна шукала її під прізвищем чоловіка.
Допомогла актриса Софія Федорцева. 21 травня 1943 року Ганна нарешті знайшла доньку в Казахстані.
Дія згадувала: мама приїхала, обійняла її й заплакала. А сама дівчинка не могла плакати - їй не вірилося, що перед нею справді стоїть мама.
Навіть після зустрічі життя було важким. Ганна не мала паспорта, не могла нормально отримати хліб за картками.
Дія ділилася з нею своєю маленькою порцією їжі.
Колеги з театру імені Шевченка домоглися її повернення до трупи. Ганна знову вийшла на сцену.
Але колишнього життя вже не було: чоловіка вбили, родинну бібліотеку конфіскували, роки поруч із донькою минули в таборах і пошуках.
Януарія реабілітували лише у 1956 році. Точного місця його поховання родина так і не дізналася.
Ганна прожила до 1979 року.
То хто ще скаже: "как хорошо жилось в совєтском союзє!"?
А таких історій ще оо-оо-ой як багато!
В якому вона познайомилася з режисером Януарієм Бортником.
Вони покохали одне одного, створили сім´ю, у них народилася донечка Дія.
Жили в Харкові, працювали в театрі, виховували доньку, збирали вдома бібліотеку з трьох тисяч книжок.
У вересні 1937 року Януарія заарештувало НКВС. Його звинуватили в участі у вигаданій націоналістичній організації.
Невдовзі Ганну викликали на допит. Їй запропонували підписати газетну статтю, де її чоловіка називали ворогом народу. В обмін обіцяли залишити її в спокої.
Вона відмовилася. Сказала: мій чоловік не ворог народу, і я його не зраджу.
За цю відмову її засудили до п´яти років таборів. А маленьку Дію, якій було близько восьми років, забрали до дитячого будинку.
16 січня 1938 року Януарія розстріляли в Києві. Ганна про це не знала.
З таборів вона писала йому листи й чекала відповіді.
Лише у 1944 році їй сказали, що він помер - нібито від серцевого нападу.
А тим часом їхня донька переживала власне пекло. Дитбудинок, евакуація до Казахстану, страшні зими, голод, металеві ліжка, на яких удень робили уроки.
Після звільнення Ганна почала шукати доньку. Зверталася до дитбудинків по всьому Радянському Союзу - марно.
Причина виявилася несподіваною: у дитбудинку Дія назвалася маминим прізвищем - Бабіївна. А Ганна шукала її під прізвищем чоловіка.
Допомогла актриса Софія Федорцева. 21 травня 1943 року Ганна нарешті знайшла доньку в Казахстані.
Дія згадувала: мама приїхала, обійняла її й заплакала. А сама дівчинка не могла плакати - їй не вірилося, що перед нею справді стоїть мама.
Навіть після зустрічі життя було важким. Ганна не мала паспорта, не могла нормально отримати хліб за картками.
Дія ділилася з нею своєю маленькою порцією їжі.
Колеги з театру імені Шевченка домоглися її повернення до трупи. Ганна знову вийшла на сцену.
Але колишнього життя вже не було: чоловіка вбили, родинну бібліотеку конфіскували, роки поруч із донькою минули в таборах і пошуках.
Януарія реабілітували лише у 1956 році. Точного місця його поховання родина так і не дізналася.
Ганна прожила до 1979 року.
То хто ще скаже: "как хорошо жилось в совєтском союзє!"?
А таких історій ще оо-оо-ой як багато!
1
1
0
17
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу