Кофр для ноги• 33 минуты назад
Живу, ніби пишу чорновик…
Задумалась над цими словами. Я знаходжусь за кордоном з родиною, але останнім часом думками постійно вдома (добре, що є житло). І таке враження, що не живеш, а пишеш чорновик, але ж чистовика не буде…
Спочатку чекаєш зими, потім літа, далі вже не за горами осінь… І так і з року в рік.
Постійно думаю, що час летить і його не спинити. А в цей час життя ніби йде повз. А ще дуже важко усвідомлювати, що батьки старіють. Якось просила прислати дещо з квартири, батьки зняли відео огляд, і я звернула увагу на їх руки, руки у зморшках, а начебто лише нещодавно вони були молоді, а я ходила до школи.
Ні, виїзжати за кордон вони не хочуть, а я не можу повернутись зараз додому, адже діти за кордоном вчаться, я все таки хочу, щоб вони зачепились за кордоном і тут будували своє майбутнє. Аби діти були старшого віку я б вже давно повернулась додому.
Мені всього 40, а я ніби вже доживаю. В цьому році вдалось полетіти на море, на якому дуже довго не було змоги побувати. Так, я раділа, але все одно не було такого відчуття радості, як колись, до війни, у свої молоді роки, як коли їздили на море з батьками.
Я не одна ? Хтось так само проживає це життя, ніби буде ще шанс переписати в чистий зошит …?
Спочатку чекаєш зими, потім літа, далі вже не за горами осінь… І так і з року в рік.
Постійно думаю, що час летить і його не спинити. А в цей час життя ніби йде повз. А ще дуже важко усвідомлювати, що батьки старіють. Якось просила прислати дещо з квартири, батьки зняли відео огляд, і я звернула увагу на їх руки, руки у зморшках, а начебто лише нещодавно вони були молоді, а я ходила до школи.
Ні, виїзжати за кордон вони не хочуть, а я не можу повернутись зараз додому, адже діти за кордоном вчаться, я все таки хочу, щоб вони зачепились за кордоном і тут будували своє майбутнє. Аби діти були старшого віку я б вже давно повернулась додому.
Мені всього 40, а я ніби вже доживаю. В цьому році вдалось полетіти на море, на якому дуже довго не було змоги побувати. Так, я раділа, але все одно не було такого відчуття радості, як колись, до війни, у свої молоді роки, як коли їздили на море з батьками.
Я не одна ? Хтось так само проживає це життя, ніби буде ще шанс переписати в чистий зошит …?
4
2
1
Залізна пані• 32 минуты назад
Я такая же фигня. Постоянно себя стопорю и заставляю жить нормально. И вам советую. Ныть смысла нет, есть смысл действовать
2
1
куркулиха• 31 минуту назад
Прям трагедия века
Муж дети живы. Сами в безопасности. Аж родители стареют...
Муж дети живы. Сами в безопасности. Аж родители стареют...
3
1
Пані на Бентлі• 30 минут назад
Только жить сегодняшним днем, автор. Другого выхода нет. Других опций у нас нет. Получать радость от небольших, но каждодневных вещей
Біфідобактерія Жоржик• 28 минут назад
Зміна сезонів дуже нас поспішає, там де весь час літо не так помітно проходить час
1
Попразендовна• 24 минуты назад
Я живу в Украине, в стране, где война и наслаждаюсь каждым днем. Живу, гуляю, езжу в отпуск, потому что не знаю, может это последний раз.
И мне такие пиздострадания, как у вас не понятны.
И мне такие пиздострадания, как у вас не понятны.
2
Чаклунка-віщунка• 24 минуты назад
Ответ дляПопразендовна
Я живу в Украине, в стране, где война и наслаждаюсь каждым днем. Живу, гуляю, езжу в отпуск, потому что не знаю, может это последний раз.
И мне такие пиздострадания, как у вас не понятны.
И мне такие пиздострадания, как у вас не понятны.
Выехавшим это непонятно, в свою очередь.
Усміхайлик• 22 минуты назад
Вам таки надо в Украину вернуться, что бы понимали, что лететь могут не только года
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу