Сидим , едим суши дома с мужем

Имею ввиду , на стадии встречания с мужем ))

Как женщина с большим ртом.

Это ужасно

А я салаку с пивом вместе с мужем ела, и ни о чем не думала

а м.нет делать не ужасно))) представьте, как вы выглядите в этот момент, так же, как и суши большие заглатываете)))

Ну не знаю))

Ужасно было б, если б вы написали ужасТно, а все остальное в пределах нормы.

Вот тоже каждый раз, видя огромные суши, пытаюсь понять как такие правильно есть - откусывать половину или давиться целой?

От так))

Зараз буду готувати королівські креветки в панцирях, чоловік приніс до дня Валентина, я люблю їх. І мене меньше всього цікавить, як виглядатиму під час їжи.
Чи й не проблема, відкусити ролл.

Так с мужем да) а если это ещё парень и вы в ресторане

Суши походу по праздникам только )

Это неважно, сам факт)

Интересно, ваш муж тоже думает, лучше б на месте вас сидела другая?!

Я не так написала) имею ввиду муж, но на стадии «встречания»)

Тоді доведеться мучитися, вибирати найменші ролли.
До сих пір згадую недоїдене соковите курча табака, яке мені хотілося обгризти, але ж не в ресторані при кавалері. Довелося з´їсти чинно м´ясо ножем і виделкою, а найсмачніше на кістках залишити.
Тепер їм курчат табака вдома, обгризаю кістки донесхочу.

Так надо было тихонько в салфетку завернуть и в сумочку))). Дома бы обгрызли.

Как выглядеть это мелочь. Я реально чуть не подавилась таким ролом. Страшно стало. Остальные ела вилкой

Якщо врахувати, що жених був з Англії, а курча табака в соусі, я собі уявляю це видовище
Інфаркт би був у англійця.

Я представила лицо жениха)

По этикету в таком случае нужно жевать и легонько прикрывать ладошкой рот. это нормально для употребления суши и роллов

Кстати, спасибо, напомнили: первый мой поход в ресторан был с меню ’цыплёнок табака’. Мне было 14 лет. Принесли воду в милочка, я хз для чего- конфуз. Оказалось для того чтобы руки вымыть ладно. Потом принесли этих цыплят горячие- капец. Короче: не удовольствие получила, а испытания.

З ним же - приїздить знову в гості, в мене грошей не ахті, звісно, їдемо купувати продукти на базар, як зараз пам´ятаю , на Героїв Дніпра. А там в ті часи вперемішку торгують одягом, взуттям, продуктами, лопатами, тарілками і ще чим попало. А мені треба м´ясо, стегно. Якась тітка продає чоботи, а заодно і м´ясо, достає величезний шматок стегна у зачуханному кульку з асфальту, розгортає, показує з усіх боків на фоні тих чобіт і тапочок. Англієць стоїть дивиться з розкритим ротом, бачу, зараз зомліє, мабуть. Згадую, що поруч супермаркет недавно відкрили, там вдвічі дорожче, але нерви іноземця треба берегти. Йдемо туди, купуємо м´ясо в фасовці, обгорнуте стрейч-плівкою, у англійця світліє обличчя. Більше я його на базар не водила.

А де він зараз? Все склалося? Вибачте за цікавість

Неа, не склалося. Він мені розповів, що у них вода з двох кранів, взимку опалення нема, живе з старими батьками, працює в Лондоні (програмістом), має машину, але їздить на роботу з Кембріджу спочатку на велосипеді до станції, потім на електричці, бо так дешевше. І ще безліч приколів, які мене категорично не влаштували, не стала я англійкою, я так жити нездатна.
Діло було років 20 тому, думаю, що женився давно.

Ви так прикольно про нього розповідаєте)

А как планируете радовать мужа минетом? Если даже суши еле влазят.

Це були бурхливі 90-і, повальна мода на закордонних женихів. Я його ще на дачу звозила, в глухе село на Поліссі, там він побачив корову, валявся в скирді соломи, получив по окулярах від якогось задираки в електричці, плоскогубцями монтував в хаті лампу денного освітлення і писав своїм батькам листи про свої враження в Україні, він був в шоці.
Я, в свою чергу, також була в шоці від різниці менталітетів, рано чи пізно зрозуміла, що я в тій Англії не виживу.
Говорю ’У нас чорних багато’, він каже ’Де у вас ті чорні? Це ти ще не бачила, що у нас в Лондоні коїться, білу людину ще спробуй побачити на вулиці’.
Хотілося сина в кращу країну вивезти, але з коханням там не склалося, а для сухого розрахунку я надто емоційна, не витримала б довго, вирішила не починати.
Син ще й в школі підручники на наступний рік отримувати не схотів, сказав, що їде в Англію і йому вже нічого не треба. А потім восени сумирно пішов в наступний клас, жалко і його була.
Але нині син дуже успішний програміст і я думаю, що тоді зробила правильно.