Прокоментуйте

Почну з того що в мене є дитина. Я вдова. Сподобався давній знайомий, виявилось взаємно, зійшлися жити. Я знайомила до цього з дитиною.
З першого дня разом він особливо не звертав уваги. По хаті максимум міг пил прибрати. Я займаюсь дитиною, готую, прибираю і тд. Його думка : я даю гроші, ти все робиш, або давай мені гроші я буду робити. Окей, але він колишній військовий (руки ноги є) , на роботу не ходить бо : я нікому нічого не винен. Грошей не вистачає, я теж купляю продукти, плачу за дитину сама. З дитиною контакту 0. Був прояв агресії, бо вона біля нього скакала, а в нього голова боліла він крикнув : вийди нахер звідси. Я вступилася звісно типу « типу не маєш права так відноситись» , за що почав бити меблі. Потім прийшов в себе і з квітами просив вибачення у всіх. Просить народити йому , бо йому вже «пора». Я не збираюсь. Постійно претензії що нічого не вирішує, вважає себе пустим місцем. Але коли я купую собі речі (власні кошти) , техніку, йому ок. А як кудись мені піти-то маю з ним вирішити. Я маю йому казати що зробити по дому (по 20 разів) , бо він не розуміє сам. + квартира в якій ми живемо-безкоштовно, я попросила у родичів своїх. На прохання що хочу кудись сходити - відповідь : не хочу швендяти по місцях де багато людей. (Так я хочу, бо в мене депресія, я себе витягую (лікуюсь) і це чудо що зʼявилось бажання вийти в люди. Він не вважає героїчним що я готую, і вважає що не втомлююсь. ) так ось він відповів що треба чимось самозайнятись щоб не було нудно. Я можу і без мужика самозайматись. Ой як задовбало…