чогось не хочеться писати юмореску...

26 Березня..ранок...
Зазвичай я прокидаюсь хвилин на 10 раніше, ніжусь в обіймах тепленького одіяльця, чоловіка чи пью каву та читаю фейсбук… Сьогодні шось пішло не так, задзвонив будільнік, я поставила на «дремать еще 5 мінут» і вирубилась… мій неідеальний мене розбудив, Манюня,ти что? На работу не ідеьош? Манюня як фурія злетіла з кроваті, бігала по квартірі, одягала нові штани. Цілувала сплящу дочечку і вилітала на роботу, біла машини дуже раділа, шо не треба танцювати з щіткою і згрібати той такий красівий, але такий добаний сніг…Потом голосно і радісно кричала папулькі в динамік Хеппі бездей тую…. Ще сігналила і махала руками Максу..який оказався не Максом, чим порадувала того неМакса і підняла мабуть йому самооцінку на весь день
Потом був офіс…….. Обично в офісі зранку горлає своем ржачем Шабаліна, Вітка кожен ранок видає з себе потомственну ведьму читаючи кожному гороскоп, Віталік рже над новими анекдотами з бігміру, всі пьють каву, готуються держать оборону від клієнтів… Сьогодні не так…сьогодні тиша, всі сидять тихенько і дивляться в монітори….. я зайшла, наче отой тріндец і здрасте.. . а че єто ви тут такіє грустниє, а де музика і гороскоп? Жека схватила мене за руку…пішли випьем … на кухні вручила мені телефон з відео..потім з другим…потом було трете
Потом вже я сиділа з комком в горлі і з туєвой кучою мислей в голові…Потом Саня сказав П..ц і вийшлов… минут 30 його не було ..зайшов сів, взяв фотку своєї сім.Ї… сказав та ну его нах…й, знов встав…
Всі мовчали і переживали по своему те що бачили, що читали, що розуміли...Додому їхала в прострації і сльозами..ЯК так? яК? Чому? За що???
В фейсбуці в свого кума на сторінці, який виставив свічку з 25.03.2018 якась мандель написала про Сірію і шо самі віноваті, то карма..
ЛЮДИ! Чи ви ЛЮДИ? Це просто діти, які прийшли дивитися мультик.. це просто люди, такі самі люди як ми з вами, які кожен день прокидаються…біжать на свою роботу.. діточок відвозять в садочки чи в школу, цілують їх на ніч, сварять за неприбрану кімнату чи погану оцінку, сміються з ними, грають в монополію,розказують..оооо… це не дитина це капец… мають надію на завтра… Але завтра вже нема, нема ні поцілунків на ніч, ні школи, ні тієї неприбраної кімнати і погано вивчених уроків, немає НІЧОГО ..зовсім нічого немає. НІЧОГО...крім невгамовного болю…. Нехай буде повний срач в тій кімнаті, хай будуть ті грязні носки по всіх квартирі і згризені яблука в тумбочкі, хай будуть ті двійкі та винос мозга, хай достає своїм скверним характером…але вже ВСЕ..вже не буде нічого… вже ніколи не буде того мамкання кожні 2 хвилини… ніколи… МАМА….ТАТО…
Діти, буть то Сирія чи Росія – заручники дорослих, тих, хто приймає рушення народити, де жити, як себе поводити, чому вчити цих дітей.
Це просто діти …. Просто діти…без національності, без країни проживання…просто діти..

27 березня… ранок… голова гуде після нічних кошмарів… але воно в нас є..те 27 березня… а в них нема… і в батьків їхніх… нема… все зупинилось.. 25 березня…. Життя зупинилось 25.03.2018.