В кого помер батько, де живе ваша мама, це далеко від вас?

У меня ситуация наоборот была, переехали жить к папе, так как он болел и ко мне не захотел переезжать.

Конечно, нужно сделать все, чтобы мама жила где-то поблизости от вас, не чувствовала себя одинокой, брошенной, что у нее есть семья. Чтобы вы могли встречаться , ходить гулять вместе, в кино, общаться, чтоб она общалась с внуками.

Нанять компаньонку для мамы. Приходящую или с проживанием.

Внуків ще не має.
Мама не з тих, хто буде ходити у кіно, салони, театри. Вона більш домашня, ото щось варити, консервувати, то може бути.

Це точно ні.

Ну тогда подстраивайте свою жизнь под маму

Ну и пусть себе варит, жарит, будете к ней приходить на обед в выходные.

Мама живе сама за 400 км від мене. До нас переїхати не захотіла в окрему квартиру. Зараз на пенсії вже. Коли працювала, було значно легше їй

В мене померла мама - фундамент родини. А після мами ще й мій брат.
Тато почав хворіти.
Попросили допомагати куму батьків. Тепер тато і вона живуть разом. Я за нього спокійна.
Їм по 69

То мені її вичеркнути з життя чи що?
Чи що ви мали на увазі?

Папа умер в 2011 году, живу в Киеве, мама в Сумах. Работает.Ездим к ней раз в два месяца. Раньше конечно ездила чаще, когда была незамужем, в первый год после похорон. Сейчас чаще ехать нет возможности, тк еще и к родителям мужа нужно.

А скільки мамі років?

Ну, таке не для кожному підійде..

Почему вычеркнуть? Дать шанс себе жить своей жизнью, родить детей, иметь возможность свободно передвигаться не только по Украине и тд. Но если вы и так это все сможете, то респект вам.

Это правда. Но это разумно, если все взвесить и продумать.

Помер батько трохи більше часу прошло, ніж ваш. Теж на ньому все трималось. Мама перші пів року- рік, була розгублена, бо виявилось, що все в них дома не ломалось, і все працювало, дякуючі татові. Та і все , що в них було, завдяки йому. Мама сама не могла лікуватися, не знала навіть куди їхати. Все батько домовлявся і возив. Ми далеченько 600 км, їхати мама не хотіла нікуди, каже що їй у себе краще, в неї свій будинок гарний. Мама сама зі всім справляється. Приїздимо раз у місяць, півтора. А сестра моя не далеко, 70 км, то їздить їй купити щось, або допомогти раз на 2 тижня.
Не працює, їй вже 73 роки. Щоб жили в неї не хоче, бо жили на початку війни, так вона аж зітхнула з полекшенням, що вже поїдемо. Хоча 2 поверхи, 200 кв дом, діти в мене дорослі, і їй не заважала. Просто вона звикла сама і їй так комфортніше. В неї є подруги, вони ходять в бібліотеку , в церкву, бо там свічки робили окопні, сітки плели. Розважається без нас.

в 20-ти км от меня. с моей сестрой. и виртуозно выносит ей мозги, потому, что не чем заняться. целыми днями сидит в ютубе. я тихо радуюсь, что не у меня. мне может написать раз в месяц

Навіщо? У автора хіба дуже старенька та хвора мама?

Ну колись стане дуже.

Мы купили квартиру неподалёку от мамы, чтобы быть рядом. Она стала ходить в церковь, так и прошли 10+ лет. Сейчас мы все в Европе в эвакуации, искали квартиры, чтобы жить рядом с мамой. Здесь она нашла себе православную церковь неподалёку и проводит там очень много времени.

Ну і тоді жити життям мами не варто. Комфорт мамі і без сидіння з мамою можна зробити.

Так я про це і кажу:)

Аааа, я вас не зрозуміла))) Дякувати Богу, що мама навпаки не хоче з нами жити, і щоб ми в неї довго були. Я як сказала, що дітей на перший місяць до неї привезу, то мама зраділа, а як добавила, що може і до кінця літа, то дивлюсь вже погруснішала))) Хоча діти клянуться бабусі, що і на городі допоможуть і прибиратимуть, і їсти самі щось та зроблять. Мама тільки засмутилась. Вона чистюля, десь щось не по її і вона вже недовольна.

Автор, не вздумайте тільки починати жити з мамою. Хай вчиться жити сама, може ще заміж вийде. Бо найгірше коли мама сама людина не активна, не самостійна, трохи лінива й починає жити життям дорослої доньки...

Папа умер в 2019 году.Первый год вспоминаю с ужасом.У мамы полная депрессия. Я думала она уйдет следом. Ни в магазин, не варить себе, не есть- ничего не хотела.Потеряла смысл жизни. Ни на огород, ни на общения с нами и знакомыми. Ей ничего не надо. Ни к нам, ни к брату переехать не хотела. Плюс ещё ковид, вечно изоляция...Но у меня меньшему сыну было 7 лет и брат посоветовал ее загружать по полной внуком. Живём в одном городе. Сначала приходилось выдумывать дополнительные смены, чтобы как то ее вытянуть из квартиры. Ребенка записать на работающие в ковидное время кружки. Что только не выдумывали:(((( Сейчас легче, но бывает приступы отчаяния. Особенно замечаю это в месяц смерти отца и в месяц его дня рождения, в месяц их свадьбы. Вроде бы и время уже сколько прошло после смерти ,но 50 лет совместной жизни не проходит просто

63

То я ж не за мами їх не народила ще))) хто мені хіба заважає їх народити

Ой, це страшне ви описали. В мене колегу мама приборкала так, що та навіть , як в обід іде, потім докладає, що їла. Колезі 45 років. Мама вийти заміж у 30 років не дала, а потім вже колега не знайшла нікого. Ма в 50 років втратила чоловіка, та на доньку переключидась. Як вампір з дочки все висосала.

От я вам бажаю, щоб нічого у майбутньому і далі не заважало👍

Моя теж чистюля, як щось поклала, то так має і лежати)) тому коли я її до себе забирала, їй було важко.