Історія Йосипа Хорола

Чи знаєте ви історію «одеської справи» студентів-юристів 1951 року?
В епоху, коли система ламала генералів та партійних бонз, змушуючи їх каятися у безглуздих гріхах, цей 22-річний студент юридичного факультету Одеського університету відмовився просити про помилування. Замість чергових зізнань він прямо в обличчя суддям заявив, що зневажає радянську диктатуру. Доля Йосипа Хорола — це не просто хроніка табірного терміну, це історія абсолютної внутрішньої свободи людини, яка виявилася сильнішою за тоталітарну машину.
У січні 1951 року Управління МДБ на Одещині заарештувало шістьох студентів юридичного факультету Одеського університету. Їх звинуватили у «єврейському буржуазно-націоналізмі» та антирадянській агітації. Серед них був 21-річний Йосип Хорол. Після арешту його чотири дні тримали без їжі, води та сну, змусивши підписати визнання.
Через майже чотири десятиліття, у 1990 році, за власний кошт, він встановить пам´ятник матері та всім жінкам Мінлага (концентраційний табір ГУЛАГ), що загинули в Інті (Комі АРСР), на місці колишнього окремого табірного пункту (ОЛПа). Знайти точну могилу матері серед тисяч безіменних кілочків із номерами було неможливо. Його мати, Зінаїда Йосипівна Хорол, клопочучись за сина, дійшла до самого Берії — і пригрозила написати в ізраїльські газети, якщо справу сина не переглянуть. Не пробачили, не переглянули. Була заарештована та засуджена на 25 років за контрреволюційну агітацію та бандитизм. Загинула у таборі, в Інті, у лютому 1954 року.
Він народився в Одесі у єврейській родині. Його ранні роки припали на важкі 1930-ті. Наприкінці десятиліття сталінська репресивна машина завдала сім´ї першого удару — заарештували батька Михайла Хорола. Щоб уберегти маленького Йосипа і себе від участі «членів родини зрадника батьківщини», мати, Зінаїда Йосипівна, пішла на фіктивне розлучення. Це дитяче переживання — страх за близьких та усвідомлення несправедливості арешту батька — назавжди позбавило його ілюзій щодо радянської влади.
З початком німецько-радянської війни евакуюються у м. Степняк (Казахстан, СРСР), де працюють у колгоспі. Після звільнення Одеси повертаються до рідного міста. Навчається у вечірній школі робітничої молоді та підробляє у порту. У 1948 році Йосип, який подорослішав, вступає на престижний юридичний факультет Одеського університету. Саме там серед студентів-юристів він знайшов однодумців. Молода людина, яка цікавиться історією, літературою та політикою, прочитала у дореволюційних книгах, що Одеса була одним із центрів світового сіонізму. Йосип роздобув роботи Жаботинського. І зрозумів, що єдиним правильним варіантом для радянських євреїв буде створення власної держави.
Але вже у січні 1951 року його, разом із п´ятьма однокурсниками (включаючи Віллі Гарцмана, Леоніда Монастирського, Арона Фланцбаума, Альберта Шнейдерова, Бернарда Шуровецького) заарештовують. Засуджений Одеським обласним судом до 25 років Виправного трудового табіру та 5 років поразки у правах. З Одеси його та товаришів везли етапом у суворих «столипінських» вагонах, де вчорашні студенти вперше зіткнулися з жорстоким світом каторжного ГУЛАГу.
Відбуває термін у Воркутлазі. В´язень № 1Щ653. Відділення «Особлага № 6» («Речлаг»). Учасник табірних страйків. Перебування під посиленою охороною. Вантажник на лісоскладі ОЛП "Рудник". Після смерті Сталіна, у червні 1953 року, вирок скасовано і справу передано на новий розгляд. Етап до Одеси. Нове звинувачення: у листах з табору «викладав між рядками тайнописом свої контрреволюційні настрої» та «писав про свої наміри втекти».