Розкажіть Ваші або може ваших знайомих (жінок бажано) історії…

У нас с Вами,случайно, не одна одноклассница?
Всё, написанное Вами,в точку

Вот и помогите автору, раз Вы компетентная. В моем окружении есть люди, которые в силу жизненных обстоятельств нуждались в постоянной жалости и им все мешало что-то жить нормально, родители, мужья, жены, а на самом деле - они сами себе мешали, потому что легче лечь под одеяло и начать себя жалеть, чем заставить себя встать, позвонить Кате, Оле, Свете и спросить, нет ли работы какой-то для нее, или сесть за комп и набросать резюме.

Какие образом помогут решить ваши проблемы истории чужих людей? Пока свою ’не пропустите’, не сделаете работу над ошибками и не поймёте, что все от вас зависит, ничего не изменится

Або відкинути копита

та прямо таки) речь же не идет про физический труд)

Почитайте еще раз - жила в страшенних побоях. І дитина це бачила. Питання, якщо до війни це можна було б якось виправити, і автор нічого не зробила, то в війну все набагато складніше. Єдиний варіант - виїхати за кордон на соціал, це ідеальний варіант для автора, щоб відчути землю під ногами

Однокласниця сестри з бідної багатодітної сім´ї в нашому місті спочатку повією підробляла, потім перебралася до Києва, там багатий клієнт закохався, вийшла заміж, родила , приїжджала додому на шикарному автомобілі, забрала в столицю всіх менших сестер- братів, батьків.

Розкажу про мою сестру. Сім´я у нас звичайна, пересічна, але маючи трьох дочок батьки, особливо мати, намагалися чомусь якнайскоріше видати нас заміж мало не за першого ліпшого. Може тому сестра вийшла заміж по зальоту у 20 за хлопця, який повернувся додому після 5 років тюрми і мав як бонус після усього того закриту форму туберкульозу. Прозустрічалися вони усього пару тижнів і вона пішла до нього жити. Мати не надто була проти. Я на три роки старша, на той час працювала в магазині. Коли з весіллям вже все було вирішено до мене кілька разів навіть дільничий приходив та говорив, мовляв, куди і навіщо батьки сестру віддають за того уголовника. А що особисто я могла зробити? Мене ніхто не слухав
Справили весілля, скоро народилася дитина. Жили вони в зятя, де жив ще його батько та молодший брат. Сестра там була мало не за рабиню - мала дитина, город , господарство, троє дорослих чоловіків щодня нагодувати та обіпрати (руками). Почалися скандали та майже щоденні бійки, Сестра витримала так років 7 і покинула його, пішовши до батьків. Дитину зять відсудив собі, подробиць не знаю. Сестра від того, що в неї забрали дитину почала випивати, не ночувати вдома, спілкуватися з місцевими алкоголіками. Кілька років був повний треш, не постійно, але з тривалими періодами загулів. Батьки вже замучилися з нею - ніде не працює, постійно лається, п´є. Десь два роки тому все змінилося - сестра почала жити з іншим чоловіком. Так, він набагато старший за неї, майже ровесник матері - 62 роки, але й вона вже не дівчинка - 43 роки. Він за нею впадає, мало на руках її не носить. Живуть, звичайно, в селі, не багачі, але пенсія у нього не 2 тисячі, має квартиру в місті, має гроші за оренду, тобто для села це досить непогано. За сестру я дуже рада, хоч зараз поживе нормально, нехай буде все в неї добре

История женского успеха

Я думаю, таких много.
То, что они так живут и мужиков, избивающих их, прощают и назад принимают, это ещё пол беды. Но то, что они дите своё заставляют быть свидетелем этих драк, а потом ещё и оно избито будет- вот где беда(
А все эти «поддерживающие» выкрики выше в стиле -« автор молодец, все будет хорошо, а кто ей что-то не то пишет, так вы сами несчастные и гадины» - это пустые слова. Тоже вспомнила ее темы, она этого мужика, который ее лупит, уже назад принимала. И в этот раз примет. Так что примеры сильных женщин не для неё.

Именно. Таких, как Автор, не жаль. Но вот детей с покалеченной психикой, с ужасами от созерцания сцен побоев, безмерно жаль.

Автору уже неинтересны ничьи истории, а советчицы все кидаются какашками друг в друга

,Скорее, улыбнулась удача. Как вспомню, такой несчастный ребенок в школе, вечно со вшами. Но подросла, не училась нигде, сразу на трассу, фигурка точёная у нее была, потом пропала. Я думала, что убили ее, грешным делом. А она перебралась в Киев, приезжала уже с мужем и ребенком.

Класс, как в фильме Красотка👍👍👍
А она красивая, интересная?

Советчицы просто трезво смотрят на эту жизнь и почти у каждой была такая подружка в детстве, которую очень жаль или сами прошли через родительские драки, когда мамка терпела, потому что…. потому.
Лично я вспомнила свою соседку, как она на лестничной площадке пряталась, пока папа маму бил, а ей лет 6 было тогда. Дитё такое не заслужило. Как и не заслужили ее младшие сёстры, которые потом родились. Помню, я уже студенткой была, приезжала в старую квартиру, а в нише лестничной площадки каждый раз стоял новый заплаканный ребёнок той семейки.

Как я поняла, такт да, достаточно много об тут этом мечтают и считают это нормальным сценарием жизни. Потому что самим работать - здоровья нэма, нэ готови пахать, и вообще у них лапки, лучше выйти за кого попало, пусть он даже трошки метелит периодически. Лишь бы не работать

Умничка

Що для вас дно-без житла, без роботи, без здоровя, без освіти?

Добре, що у вас інший характер. Моя мама дуже кохала мого батька. Він на неї руку підіймав, я його ненавиділа. Але лишалася з ним. Як він пішов, руки ледь на себе не наклала. Вона слабка-ні. Він ждина її слабкість. А як заховорів через 20 років до нього в лікарню їздила і я себе виню, що багато років не спілкувалася. Бо незважаючи на все, любила .

Может, за оскорбления, которые вы оскорблениями не посчитали, но они ими были?))))

Значит это не ваша история успеха, а родителей/мужа.

Ну жалко, это потому что сами в таком не жили и было непонятно, как так могут люди жить.
А если посмотреть с другой стороны, то люди сами решают, как им жить.
Раз детей после побоев рожала, значит, все у них было хорошо, им нравился такой образ жизни.
Таких семей миллионы, на всех жалости не хватит.

Ну конечно. Сразу стала директором

Я ничем не балуюсь) но часто тут такое встречала- пишет советчица какое- то плохо завуалированное хамство, вторая ей отвечает примерно так же, потом раз- и все красное, а первая пишет- а почему вы на меня пожаловались, я Ж не грубила.
Посто понятия о хамстве у всех разные. Тем, кто так живет, бывает непросто понять, что это не норма общения.

Я просто знаю, що необхідно пройти цей етап, коли ти жалієш себе, коли жаліють тебе) так знаходиш внутрішню підтримку і сили рухатись далі.
Людина не просто так опиняється в таких обставинах, як у автора. Зазвичай, це нещасливе дитинство, оточення і т.д. І поки така людина не побачить, що є безумовне прийняття і підтримка, то чекати змін марно.
А виливати на людину зневагу і яд під соусом ,,дать пинка ленивой заднице,, - це про поганий характер))

Слишком быстро удаляются сообщения.
У меня есть подозрения, что темка трольная))