Самотність. Чи нормально це? Сповідь інтроверта.

От ніколи не думала, що так буде, але так є.
Наразі мені 39 років, я струнка красива жінка власним стабільним доходом та моя родина із однієї особи та 2 котів)
Почалося з того, що батьки вмерли - батько 15 ровів назад, мати - 11.
На той час була заміжня.
Планували дитину - не вийшло: завмерла, позаматова, завмерла...
Лікарі розводили руками і зкидали на аналізи чоловіка, хоча ’і з такими вагітнюють і народжують здорових дітей’.
15 років шлюбу.
Стосунки почали псуватися, чоловік - періодично пити по кілька днів.
Закрилася. Стала розважатися сама: відвідувати кав´ярні, театри, кіно, гуляти на самоті... Не хотіла його бачити, інколи. Та інші теж були не потрібні. Секс майже зник, бо спочатку мені огидно на нього дивитись та йому погано після пиятики, потім в мене немає бажання, а щойно відійшла десь за місяць і наче не проти, то він знов набухався (
Єдине, що хоч трохи цікавило та рятувало - подорожі, море.
Минулого року вибухнуло, як раз в разгар подій у Києві, він знов напився. Під будинком стояла автівка з повним баком, але раптом що, то я б навіть не змогла втекти, бо не вожу.
Було лячно. Хотілось вбити його. І я сказала: ’крапка, так я більш не хочу’.
Щойно він протверезів, сказала, що не хочу його бачити та розлучаюсь.
Він з´їхав на зйом, я кілька тижнів драїла хату та відходила.
Зустрілись, поговорили, вирішили питання як будемо ділити нажите.
Офіційно розлучились через РАГС.
Він мобілізувався до ЗСУ.
Намагалась знайомитись з чоловіками, але відчуваю порожнечу.
Завела дивне спілкування із раптовим знайомим. Він теж ЗСУ зараз, тому не бачимось, майже, але щодня спілкування вже рік, постійно на зв´язку. Доходить до того, що ’разом’ п´ємо каву чи чай, новий рік зустріли ’разом’. Жодних планів на майбутнє.
Самотність, порожнеча.
Я в роботі, працюю в більшості за компом вдома, та висну в інтернеті. Наче, чогось чекаю.
Намагатись знайомитися перестала, бо відчуваю, що то без душі з мого боку, зустрічатись ні з ким не хочу.
Пройшло вже більше року такого стану.
Самотність не лякає.
Розумію, що не дуже і хочу надалі сім´ю.
Але хробачок гризе, що щось якось не так, як має бути...