Просто виговоритися

Вітаю. Я не прошу порад, мені просто треба виговоритися. Я зїдаю кожен день себе сама. Розумію, що так не можна але всеодно ,в голові стільки думок, які мене мучать і розтроюють.Я розлучена, маю дітей. Зустріла чоловіка і ми закохалися. До того як жити разом декілька разів кликав одружитися (без обручки). так, в якісь події. Живемо трохи більшле року разом, все чудово, при всіх мене називає дружиною, робить плани на майбутнє, мене обожнює, в нас все добре і в нього з дітьми. його мама в захваті теж від нас. Але офіційно одружуватися не зве. Діти питали вже коли будемо одружуватися та й батьки. Ну знаєте як всі люблять питати про весілля, потім про дитину, потім про другу....Бісить. Для мене важливий статус дружини. Мені не 20 років. Я не можу його представляти друзям як свого хлопця, або чоловіка, бо він же не чоловік мені. Розмовляти про це з ним не хочу, бо хочу щоб не я його на собі одружила, а він хотів стати частиною моєї родини. Так, у мене таке виховання і я проти цивільних шлюбів. Але зараз сама в такій ситуації.
Наче і часу пройшло багато щоб зрозуміти чи потрібні ми йому чи ні. і якщо ні, то переживаю як відобразиться на дітях, вони звикли до нього, полюбили і він наче їх. Короче постійно ці думки в голові, що він собі думає.
Моє на життя на якійсь паузі. Ну як у всіх після початку війни. Але хтось з цим справляється і живе, а я не можу. Я планувала ремонт, тепер відкладаю його, бо не хочу витратити отанні гроші. Я хочу у відпустку, але знов таки витратити останнє страшно. Я хочу собаку, але війна не дає її завести, бо це додаткова відповідальність і я памятаю як люди кидали собак, коли почалася війна. Я хотіла дитину, але війна і якщо що то без чоловіка не витягну всіх. С кожним роком я старію і мій вік вже не дозволить мені народити. Я розгублена кожен день. Я не живу, а проживаю життя. І це також мене гризе. Кінця війні нема, гинуть люди, хлопці, руйнуються міста.
Я розумію, що в порівнянні з іншими в мене шикарне життя. У людей є більші проблеми і важливіші за мої. Є хвороби, смерть, зруйноване житло і життя. Але я проживаю своє життя і відчуваю, що я просто існую, а воно плине повз мене. І я незнаю як з цим справитися.