Щось мені сьогодні стало дуже сумно.

За себе і за своє життя. Я його так просрала, по іншому назвати не можу. Нічого не добилась, в декреті просиділа 7 років, чоловік по класиці розлюбив і крапку поставив, але мені сумно навіть не через це, а через те що я в свої 30 нічого не досягла. Соромно перед батьками: ті діти знайомих десь за кордоном житло купили, ті собі особняк будують, ті машину дооогу купила, а я 0, повний нуль. Знаю зараз багато напише йди в терапію і що далі з цієї терапії, навіть не це коштів нема. Справа в іншому. Нехай моє життя стане уроком для молодих дівчат які тут є: ніколи в житті не сидіть в декреті. Ніколи! Робіть щось! Рухайтесь десь, бо будете як я в 30 сидіти і не знати чи йти прибиральницею чи касиром бо ні освіти ні досвіду роботи окрім чогось елементарного нема. 😔 я просто так поскиглити , нічого ні від кого не хочу. За кордом теж не пишіть, там теж всіх «халява» закінчиться рано чи пізно. Справа і в фінансах і втому що я не знаю чим хотіла б займатись… такий зараз конкурентний світ.