Вы помогаете пенсионерам?

Колючие , наверное. И комплимент сомнительный «времен Союзов». Это из никто, которым 30-40 лет. Они от старости не распались?
Я эти шерстяные носочки и свитерочки еще с детства ненавижу. Стоит вспотеть и все - капец, Как колется и чешется все тело в таком свитере.
Поэтому вашу покупку считаю исключительно актом благотворительности.

Не верю этим бабушкам со своим. Как правило, «свое» из соседнего супермаркета, и слава богу если окажется не гнилым. Ничего не покупаю не нужного типа чтоб кому то помочь. Надо - беру. Не надо - не покупаю. А вязать носки мне есть кому.

ви можете вірити у що завгодно, хоч у рожевих єдинорогів. але вони так і залишаться фантазією.
працюю в нотаріаті, знаю пенсіонерів, їх повадки, їх логіку, і яке у кого майно. тому рожевих окулярів не ношу. не маю в цьому потреби.
у вас, вочевидь, вона є.

+1.

Якщо рахується що я щомісячно оплачую з своєї білої зп 15% в пенсійний фонд, а це біля 10 тисяч - то так, допомагаю. Тим більше що тут пишуть про пенсії 2500, то вважайте що 4 пенсіонерів я витягую. Бо плекати надію, що все що я зараз плачу в пенсійний - то моя майбутня пенсія, це занадто оптимістично)) не вірю що взагалі буде інститут пенсії в державному форматі, коли я до неї доросту. А враховуючи нинішні реалії - чи доживу взагалі

Автор, я Вас розумію і підтримую. Поки була можливість, допомогала всім, хто цього потребував. А зараз навіть собі допомогти не можу, тому хоч і боляче, але проходжу повз.
Але цікаве спостереження, поки я допомогала з власного бажання, ніхто у мене нічого не просив, за рідкими виключенями. А як сама опинилась в важкій ситуації, то цигарку хтось на вулиці просить, то шаурму купити, то на ліки грошей... А відмовиш, то хтось зрозуміє, а хтось і обматюкає.

Ніколи не допомагаю. Мої бабусі/дідусі, пра, ні у кого нічого не просили і не були в злиднях: всі трудяги, з натруженими руками, такими ж і виростили своїх дітей, які обов´язково доглядали/допомагали своїм батькам. Зараз я допомагаю своїм. З досвіду численних моїх знайомих, не завжди ’старушки’ є такими нужденними. Надто часто - це вже вікове.
Наприклад, йде бабулька божій одуванчик і купляє одну морквину і одну сосиску. І всі такі: о, не може собі дозволити... Та, ні, може. Просто чим вона буде займатися? Завтра знову прийде і купе одну сосиску і одну цибулинку, ще й ввечері прийде купе хліба. Нажаль, для людей у такому віці вихід у магазин є єдиною розвагою.
У моєї колежанки ще й по місту на тролейбусі їздила по різних районах, щоб купити хліба в атб, хоча у неї під боком є і трохи далі інший. До речі, колега теж розповідала, приходить з роботи, а в холодильнику купа продуктів. Вона до бабці: звідки? Та: та купили мені..... Я уявляю собі, людина з зарплатнею в 30 тис купила продуктів для людини з зарплатнею в 70 тис
Потім деменція ще більш погіршилася, і бабця стала у смітниках лазити, вишукувати всілякий мотлох. До речі, в неї і одяг був нормальний, дочка їй купола все, але та полюбляла знайти лахміття. Закінчилося тим, що закривала її вдома на ключ, щоб та вже не вешталася.
Тому ніколи нікому нічого не купляю/подаю.

А вы спросите сколько эти носочки стоят))))) может попустит)))

Хорошо иметь низкую эмпатию?

Нет.

Если их поколение после 50 лет начало жить в инфантильной позиции - ’ничего делать не буду , я старый’ - то причем я?))
За здоровьем следить не буду, спортом заниматься не буду, изучать что-то - тоже не буду, хобби новые - не интересно, позиция ’я детей завел - кружите меня кружите, я долг выполнил’.