Должен ли ребёнок делиться сладостями с родителями?

Наши тоже не голодают, все у них нормально, но потом если с вами не делятся, что про окружающих говорить, пройдут мимо и не помогут…

Почему у мужа?
Мне важно понять кто не прав, а то муж так расписывает все, что я уже не знаю, перегибаю ли я в том что дети ничего не должны нам.

Чоловік перегинає палку, це вже прямі маніпуляції про ’не поважаєте батьків, могли б і не жаліти’. Дитина мала б мати право вибору - сьогодні може пригостити, завтра не захоче, то з´їсть сама.
Тут не вгадаєш як на психіку дитини це вплине, теоретично якщо росте в достатку, то не критично. Але одразу уявляю ці установки в дорослому віці - тоді ж також тато може маніпулювати, що для батька-пенсіонера могли б не жаліти і син буде віддавати йому кошти і жити собі в ущерб.
А можна навчити ділитися з усіма, дитина виросте, а в дорослому віці сюрприз - вона ділиться усім, а з нею не поділиться ніхто.
Моє дитинство було бідним і навичка ділитися призвела до того, що я поділюся/подарую річ тільки тоді, якщо у мене є така ж.
Буквально - віддам і одразу купляю собі взамін, навіть якщо ця річ чи продукт були мені не потрібні до того. І якщо купляю комусь в подарунок річ, яка мені сподобалося, то іноді і собі її купляю теж. Знаю, що це не нормальний ’перекос’, але..

Да я думаю ему на Новый Год уже вместо подарка коробку сладостей что б объелся, но позиции это не меняет.
Я задумалась, может это я не права

Будут))), мои не жлобы

Наши тоже всегда делятся, этому учат с пеленок, другое дело что их никто не ест, дети чуть позже сами едят, но всегда , вот и сегодня новогодний подарок, села поделила на всех и позвала выбирать кучки))))

Що сієте те і пожнете. Потім побачите як то жити з дітьми, які нічого не винні вам

Отвечу я. Например раз в неделю покупаем сладости, самое вкусное быстро съедается ( всеми). Потом остаётся печенье например. Дети приносят тогда свои сладости и муж у них просит, потому что когда на столе шоколад он не хочет есть печенье.

Звичайно, жити з дітьми, привченими, що вони навічно винні батькам, набагато зручніше.
Просто любити і нормально виховувати не намагалися?

А вчити ділитись з рідними - це не метод виховання?

А дети не хотят делиться? А муж с ними чем делится?

Ничем, у него нет личных сладостей.

поясніть мені, навіщо це взагалі - ділитись.
батьки не можуть купити собі солодощів?

Вам буде нормально коли ваш чоловік прийде і буде їсти при вас смаколики, а ви суп вчорашній, бо не мали змоги вийти в магазин?

Вам буде нормально коли ваш чоловік прийде і буде їсти при вас смаколики, а ви суп вчорашній, бо не мали змоги вийти в магазин?

доросла людина купує продукти для родини, якщо живе в родині. а дитині солодощі подарували. ви різниці не бачите, серйозно?
капець ці дорослі, що чекають від дітей, щоб ті ’ділились’

то купіть йому

Так и сделаю, поставлю под ёлку большую коробку, пусть ест. Заодно посмотрю как он свое лично подаренное будет раздавать.

А чого це для родини? Хто гроші заробив того і тапки. Ніхто нікому нічого не винен. Так мама завжди говорила.

Когда детям дарят сладкие подарки, муж к ним приходит и говорит ’налоги плати’. Дети ему выбирают конфеты, которые они не любят и отдают. Он говорит это в шутку, но это происходит постоянно. И вспомнилось еще, когда дочка родилась, на работе с обеих сторон давали сладкие подарки, так вот подарки достались все мужу, так как я кормила малую грудью. У меня тоже муж сладкоежка.

Для мене це дикість, коли никають діти їжу і не діляться.
Не розумію, чому ви це підтримуєте?

Потому что воспринимаю не как еду эти конфеты, а как подарок.

Да я думаю ему на Новый Год уже вместо подарка коробку сладостей что б объелся, но позиции это не меняет.
Я задумалась, может это я не права