Ярина тримала кермо, але очі, залиті сльозами, вже не бачили нічної дороги. Вона закричала в розпачі: «Я втомилася! Я вже нічого не хочу! Мене ніхто не розуміє!».
Їзда на автівці, яка завжди заспокоювала й була відрадою довгі роки, цього разу не вгамовувала болю. Жінка хотіла, щоб він зник, щоб ці муки припинилися і вже готова була відпустити кермо, як пролунав телефонний дзвінок. Мама.
За кілька хвилин до цього мама з важкою душею спостерігала, як донька сідала в машину. У важкому стані розпуки й навіть істерики, тому вмовляла лишитися. Але як зупиниш 32-річну жінку, яка рветься їхати й відчайдушно просить: «Відпусти, я хочу просто проїхатися, відпочити». «Відпусти».
Мама як найрідніша людина відчула, що ця поїздка може стати останньою. Її дзвінок дійсно врятував Ярину.
«Вона просто запитала, де я. Оскільки ми дуже близькі, я вчула страх в її голосі. І відразу стоп у голові: я не маю права так вчинити з близькою людиною. Завершити життя вмить — найлегший вихід. А боротись і просити про допомогу — набагато важче. І далі мої думки були вже конструктивними: є мама, є дві сердечні подруги, які мене підтримують. І є моє дитя — наш із мамою проєкт. Там розповідаємо дівчатам, як жити в новій реальності. То що — я зраджу ці ідеї? Ні — не здамся! Я зателефонувала подрузі, я кричала, задихаючись: мене почули, ми говорили години дві», — щиро розповідає hromadske викладачка й колишня операторка дронів Ярина Геращенко про подію, яку зараз із сарказмом називає «поїздкою в захід сонця».
Це сталося понад рік тому, коли минуло лише кілька місяців, відколи на війні загинув її коханий 28-річний Ростислав Терещенко.
А з початку війни, з 2014-го, вони з мамою-психологинею Вікторією Геращенко придумали й втілили в життя програму підтримки для жінок, які втратили на війні близьких, — «Коханий, я живу». Вона діє в Запоріжжі та області, де живуть засновниці проєкту.
Жінкам у горі потрібні такі самі, як вони, бо ніхто інший їх не зрозуміє так глибоко. Отак і витягують одна одну.
«Безневинні фрази» — «ти ще молода, когось знайдеш» — убивають
Розповісти про свою спробу самогубства молода жінка зважилася лише зараз, коли дізналася, як одна із вдів загиблих захисників під тягарем горя вбила себе. Каже, такі випадки непоодинокі. Тому й написала пост як крик душі, щоб привернути увагу. Ярина звинувачує суспільство в неемпатійності й байдужості. У тому, що ніхто (крім тих, хто пережив втрату) не знає, як комунікувати з людьми в горі. Відпадають навіть друзі, яких розраховував мати як опору. І це вдвічі множить біль.
«Це починається ще на похороні. Дружина біля труни із своїм коханим. І що вона чує? Або “Ти ще молода, когось знайдеш”, або “Ти молода, ти ще народиш”, або “Знайдеш іншого, твоїм дітям потрібен тато”. Фрази: “Та візьми себе в руки” або “Інші страждають більше” лише поглиблюють муки. Суспільство, колеги, друзі: згадайте скільки таких “безневинних” фраз було вами сказано жінкам у період горювання. Згадайте, скільком із них, ви зателефонували чи написали наступного дня та спитали, як вона себе почуває. І чи не захотілось їй померти. Буквально.
Я пам’ятаю й досі. Як після цих фраз днями не могла встати з ліжка. Як постійно боліло все тіло. Як мене тригерило буквально все довкола. Як одного вечора, в істериці, після чергової «вдалої» комунікації із суспільством, я сіла за кермо та поїхала в ніч», — згадує Ярина свій досвід. На її допис відгукнулись інші жінки, розповіли в коментарях свої історії. Всі почувалися зле після втрат, бо ніхто не знав, як з ними комунікувати.
Ілюстративне фото
Getty Images / Kmatta
Ось кілька цитат:
«У мене більшість друзів та родичів обрали стратегію вдавати, що нічого не трапилось (??!!) і все повторювали, що я сильна і це переживу. А я й грала на людях сильну, підтримувала всіх. Тільки от вдома на самоті починалось моє пекло».
«Наше суспільство геть не вміє поводитись у такій ситуації. Коли я дізналась про загибель мого … я була в Бахмуті… і підтримки від так званих друзів не було геть. Слова “ти — сильна, справишся” — оце і все. А для мене тоді зупинився світ, разом із ним пішло все світло, разом із ним померло серце».
«Я пішла до психіатра, коли побачила, що не вивожу смерть коханого чоловіка, десь через три місяці, бо думки були різні, стали вже нав’язливими. Тож п’ю антидепресанти, хоча до того була противницею. Щодо підтримки суспільства, у перші тижні/місяці я гнівалася, якісь роз’яснювальні роботи вела, зараз, через майже 8 місяців мені байдуже, я просто максимально звузила коло спілкування та й все».
«Погоджуюсь із тим, що суспільство треба навчати “культури співчуття”, і краще іноді промовчати й бути поруч, допомагати з побутом, ніж “заспокоювати” тим, що може просто добити й так вразливу психіку в цей наднепростий період горювання».
Через байдужість суспільства Ярина, яка втратила коханого, мало не вбила себе
надано hromadske
Ярина Геращенко з коханим Ярославом Терещенком, який загинув на війні. Це була їхня улюблена фотографія
надано hromadske
Не вмієш, боїшся говорити з людьми в горі — так і скажи
Ми запитали в Ярини, психіатра, а також психолога із гарячої лінії запобігання суїцидам, як розпізнати, що близька людина хоче обірвати своє життя, і як цьому запобігти.
«Я думаю, це може помітити найближче оточення. Ті, хто живе з нею, чи тісно спілкується. Потрібно лише бути уважним: щодня питати, писати. Простіше емпатійним людям, бо вони просто-таки відчувають цей зв’язок і знають, коли і як, що сказати. У нас був випадок, що мама привела у групу підтримки доньку, яка втратила коханого хлопця.
Іншим треба вчитися. Не знаєш, як комунікувати, страшно тобі? Підійди й скажи щиро про це: «Я боюся з тобою говорити. Як мені тебе підтримати?». І це подіє краще, аніж банальні фрази. Це буде щиро», — ділиться Ярина.
Вона вважає, що до питання потрібно підходити з обох боків: суспільство має вчитися співчуття. Не очікувати, що людина в горі після похорону буде така сама, як раніше, виконуватиме ті самі задачі. Мовляв, поспівчували раз на словах і все — далі можна ігнорити. Така байдужість і стає причиною самогубств. Треба цікавитися людиною, яка переживає кризову ситуацію, навіть якщо вона тримається спокійно й жартує. Це найімовірніше — маска, за якою — біль. І не завжди є кому його вилити. Ярина каже, що їй пощастило мати кількох таких людей-опор.
З іншого боку, ті, хто втратили близьких, не повинні боятися звертатися по допомогу. Зокрема — кваліфікованою.
«Серед жінок, з якими працюємо у групі підтримки, багато зізнавалися, особливо старшого віку, що їм важко було зважитися до нас прийти. Вони боялися заповнювати анкету. Переживали, що скажуть, засудять: мовляв, ти слабачка, психічка, дурепа. Рік думали — отакий тиск суспільства відчувають. Тому я просто-таки закликаю: не маєте сили в собі, просіть допомоги чи супроводження. Психолог, психіатр, групи підтримки — у цьому немає нічого жахливого, це не соромно. Це — ознака сили. У нашому проєкті ми стаємо опорою одна для одної. Тут розуміють, тут безпечний простір. Я витримала біль від утрати й перетворила його на боротьбу за теплі спогади. Хочу, щоб і ви змогли», — каже Ярина.
Психологиня із гарячої ліії щодо запобігання самогубствам Анастасія Глазкова за 20 хвилин може відмовити людину вчиняти самогубство
надано hromadske
«Що ми кажемо богу смерті?» — «Не сьогодні»
Анастасія Глазкова, клінічна психологиня, адміністративна консультантка гарячої лінії Lifeline 7333. Це цілодобова гаряча лінія із запобігання суїцидам та підтримки психічного здоров’я. Започаткували її 2019-го для того, щоб підтримувати ветеранів, військовослужбовців, але зараз вона працює і для цивільних. Основний фокус роботи — суїцидальність, але фахівці мають і багато супутніх запитів: горювання, самотність, криза у стосунках тощо. Цікаво, якщо людина, наприклад, введе в пошуку «безболісний спосіб померти», Google скерує її на цю гарячу лінію.
За місяць фахівці гарячої лінії надають близько 3000 консультацій, з них 20-25% — щодо суїциду. Чи наміру здійснити свій, чи в разі, якщо вбити себе вирішила близька людина. У фахівця є близько 30 хвилин, щоб поговорити з анонімним абонементом чи абоненткою. А вони розповідати можуть різне: від того, що сьогодні в них суїцидальний настрій до того «що зараз я стою на мосту і збираюся стрибнути».
«Такий суїцидальний імпульс триває близько 20 хвилин. Через нього й створено гарячу лінію з таким коротким номером. Наше завдання — витягти людину із цього гострого стану. Золотий стандарт, іншими словами гарний результат, коли в кінці консультації людина каже, що “сьогодні я нічого із собою робити не буду”. Вона викинула таблетки в унітаз чи заблокувала вікно, і ми разом склали план безпеки, який передбачає, зокрема, і звернення по консультування до психіатра, — роз’яснює Анастасія. — Ми не працюємо як рятівники, які лізуть на 20-й поверх, хапають людину й закидають її назад на балкон. Все, що нам доступно, — встановити контакт, викликати довіру, збудувати діалог і мотивувати людину йти дорогою життя, а не смерті. Сьогодні. Ми не беремо з неї обіцянку, що вона не зробить цього ніколи — це так не працює».
Психологиня розповідає про ознаки суїцидальних намірів, які можна помітити у близьких.
Різкі зміни поведінки. Якщо раніше багато спілкувалася, а зараз мало. Або навпаки. Переважно це занижений настрій або невластива людині веселість. Особливо, якщо такі зміни відбулися після кризових подій у житті.
Готуючись до суїциду, людина може роздавати свої речі на пам’ять про неї, повертати борги.
Може почати купувати засоби для здійснення самогубства — це теж підготовка.
Якщо людина часто каже, що страждає, що вона тягар для інших, що вона не може терпіти біль, не може щось подолати, що не хоче жити. Інколи напряму каже, що має думки вбити себе. Слухання траурної музики відносять до суїцидальних маячків у комплексі з іншими маркерами поведінки.
Найвищий ризик визначається, коли відомо про попередні спроби самогубства.
«Кожен випадок має якісь свої особливості. Нам би хотілося це категоризувати, складати докупи маркери, якось передбачати. Але бувають випадки суїцидальності імпульсивні, коли в людини зараз виник кризовий стан, умовно, після сварки. І у неї був засіб під рукою і вона змогла переступити цю межу», — каже Анастасія.
Також відомо, що жінки частіше роблять спроби, ніж чоловіки, а чоловіки «частіше доводять справу до кінця».
Анастасія Глазкова, клінічна психологиня
Трапляється так, що суїцидальний період у житті людини минає, коли вона отримує підтримку друзів, рідних, коли згуртовується родина й допомагає. Людина долає свої складності й суїцидальні думки. Тому мегаважливо всім і кожному бути уважним до своїх близьких. Не реагувати на її слова про самогубство так: «Ти що, хочеш мене лишити самого на цьому світі?» чи «Не мели дурниць».
«Не засуджуйте: більше спокою, прийняття — це моя людина в кризі, вирішуймо щось разом. Я поруч. Не лишайте наодинці. І звертайтесь по професійну допомогу: до психіатра, психолога, психотерапевта, — підсумовує фахівчиня. — Обізнаність про тему запобігання самогубствам допоможе правильно реагувати й підтримувати того, кому це необхідно».
Їзда на автівці, яка завжди заспокоювала й була відрадою довгі роки, цього разу не вгамовувала болю. Жінка хотіла, щоб він зник, щоб ці муки припинилися і вже готова була відпустити кермо, як пролунав телефонний дзвінок. Мама.
За кілька хвилин до цього мама з важкою душею спостерігала, як донька сідала в машину. У важкому стані розпуки й навіть істерики, тому вмовляла лишитися. Але як зупиниш 32-річну жінку, яка рветься їхати й відчайдушно просить: «Відпусти, я хочу просто проїхатися, відпочити». «Відпусти».
Мама як найрідніша людина відчула, що ця поїздка може стати останньою. Її дзвінок дійсно врятував Ярину.
«Вона просто запитала, де я. Оскільки ми дуже близькі, я вчула страх в її голосі. І відразу стоп у голові: я не маю права так вчинити з близькою людиною. Завершити життя вмить — найлегший вихід. А боротись і просити про допомогу — набагато важче. І далі мої думки були вже конструктивними: є мама, є дві сердечні подруги, які мене підтримують. І є моє дитя — наш із мамою проєкт. Там розповідаємо дівчатам, як жити в новій реальності. То що — я зраджу ці ідеї? Ні — не здамся! Я зателефонувала подрузі, я кричала, задихаючись: мене почули, ми говорили години дві», — щиро розповідає hromadske викладачка й колишня операторка дронів Ярина Геращенко про подію, яку зараз із сарказмом називає «поїздкою в захід сонця».
Це сталося понад рік тому, коли минуло лише кілька місяців, відколи на війні загинув її коханий 28-річний Ростислав Терещенко.
А з початку війни, з 2014-го, вони з мамою-психологинею Вікторією Геращенко придумали й втілили в життя програму підтримки для жінок, які втратили на війні близьких, — «Коханий, я живу». Вона діє в Запоріжжі та області, де живуть засновниці проєкту.
Жінкам у горі потрібні такі самі, як вони, бо ніхто інший їх не зрозуміє так глибоко. Отак і витягують одна одну.
«Безневинні фрази» — «ти ще молода, когось знайдеш» — убивають
Розповісти про свою спробу самогубства молода жінка зважилася лише зараз, коли дізналася, як одна із вдів загиблих захисників під тягарем горя вбила себе. Каже, такі випадки непоодинокі. Тому й написала пост як крик душі, щоб привернути увагу. Ярина звинувачує суспільство в неемпатійності й байдужості. У тому, що ніхто (крім тих, хто пережив втрату) не знає, як комунікувати з людьми в горі. Відпадають навіть друзі, яких розраховував мати як опору. І це вдвічі множить біль.
«Це починається ще на похороні. Дружина біля труни із своїм коханим. І що вона чує? Або “Ти ще молода, когось знайдеш”, або “Ти молода, ти ще народиш”, або “Знайдеш іншого, твоїм дітям потрібен тато”. Фрази: “Та візьми себе в руки” або “Інші страждають більше” лише поглиблюють муки. Суспільство, колеги, друзі: згадайте скільки таких “безневинних” фраз було вами сказано жінкам у період горювання. Згадайте, скільком із них, ви зателефонували чи написали наступного дня та спитали, як вона себе почуває. І чи не захотілось їй померти. Буквально.
Я пам’ятаю й досі. Як після цих фраз днями не могла встати з ліжка. Як постійно боліло все тіло. Як мене тригерило буквально все довкола. Як одного вечора, в істериці, після чергової «вдалої» комунікації із суспільством, я сіла за кермо та поїхала в ніч», — згадує Ярина свій досвід. На її допис відгукнулись інші жінки, розповіли в коментарях свої історії. Всі почувалися зле після втрат, бо ніхто не знав, як з ними комунікувати.
Ілюстративне фото
Getty Images / Kmatta
Ось кілька цитат:
«У мене більшість друзів та родичів обрали стратегію вдавати, що нічого не трапилось (??!!) і все повторювали, що я сильна і це переживу. А я й грала на людях сильну, підтримувала всіх. Тільки от вдома на самоті починалось моє пекло».
«Наше суспільство геть не вміє поводитись у такій ситуації. Коли я дізналась про загибель мого … я була в Бахмуті… і підтримки від так званих друзів не було геть. Слова “ти — сильна, справишся” — оце і все. А для мене тоді зупинився світ, разом із ним пішло все світло, разом із ним померло серце».
«Я пішла до психіатра, коли побачила, що не вивожу смерть коханого чоловіка, десь через три місяці, бо думки були різні, стали вже нав’язливими. Тож п’ю антидепресанти, хоча до того була противницею. Щодо підтримки суспільства, у перші тижні/місяці я гнівалася, якісь роз’яснювальні роботи вела, зараз, через майже 8 місяців мені байдуже, я просто максимально звузила коло спілкування та й все».
«Погоджуюсь із тим, що суспільство треба навчати “культури співчуття”, і краще іноді промовчати й бути поруч, допомагати з побутом, ніж “заспокоювати” тим, що може просто добити й так вразливу психіку в цей наднепростий період горювання».
Через байдужість суспільства Ярина, яка втратила коханого, мало не вбила себе
надано hromadske
Ярина Геращенко з коханим Ярославом Терещенком, який загинув на війні. Це була їхня улюблена фотографія
надано hromadske
Не вмієш, боїшся говорити з людьми в горі — так і скажи
Ми запитали в Ярини, психіатра, а також психолога із гарячої лінії запобігання суїцидам, як розпізнати, що близька людина хоче обірвати своє життя, і як цьому запобігти.
«Я думаю, це може помітити найближче оточення. Ті, хто живе з нею, чи тісно спілкується. Потрібно лише бути уважним: щодня питати, писати. Простіше емпатійним людям, бо вони просто-таки відчувають цей зв’язок і знають, коли і як, що сказати. У нас був випадок, що мама привела у групу підтримки доньку, яка втратила коханого хлопця.
Іншим треба вчитися. Не знаєш, як комунікувати, страшно тобі? Підійди й скажи щиро про це: «Я боюся з тобою говорити. Як мені тебе підтримати?». І це подіє краще, аніж банальні фрази. Це буде щиро», — ділиться Ярина.
Вона вважає, що до питання потрібно підходити з обох боків: суспільство має вчитися співчуття. Не очікувати, що людина в горі після похорону буде така сама, як раніше, виконуватиме ті самі задачі. Мовляв, поспівчували раз на словах і все — далі можна ігнорити. Така байдужість і стає причиною самогубств. Треба цікавитися людиною, яка переживає кризову ситуацію, навіть якщо вона тримається спокійно й жартує. Це найімовірніше — маска, за якою — біль. І не завжди є кому його вилити. Ярина каже, що їй пощастило мати кількох таких людей-опор.
З іншого боку, ті, хто втратили близьких, не повинні боятися звертатися по допомогу. Зокрема — кваліфікованою.
«Серед жінок, з якими працюємо у групі підтримки, багато зізнавалися, особливо старшого віку, що їм важко було зважитися до нас прийти. Вони боялися заповнювати анкету. Переживали, що скажуть, засудять: мовляв, ти слабачка, психічка, дурепа. Рік думали — отакий тиск суспільства відчувають. Тому я просто-таки закликаю: не маєте сили в собі, просіть допомоги чи супроводження. Психолог, психіатр, групи підтримки — у цьому немає нічого жахливого, це не соромно. Це — ознака сили. У нашому проєкті ми стаємо опорою одна для одної. Тут розуміють, тут безпечний простір. Я витримала біль від утрати й перетворила його на боротьбу за теплі спогади. Хочу, щоб і ви змогли», — каже Ярина.
Психологиня із гарячої ліії щодо запобігання самогубствам Анастасія Глазкова за 20 хвилин може відмовити людину вчиняти самогубство
надано hromadske
«Що ми кажемо богу смерті?» — «Не сьогодні»
Анастасія Глазкова, клінічна психологиня, адміністративна консультантка гарячої лінії Lifeline 7333. Це цілодобова гаряча лінія із запобігання суїцидам та підтримки психічного здоров’я. Започаткували її 2019-го для того, щоб підтримувати ветеранів, військовослужбовців, але зараз вона працює і для цивільних. Основний фокус роботи — суїцидальність, але фахівці мають і багато супутніх запитів: горювання, самотність, криза у стосунках тощо. Цікаво, якщо людина, наприклад, введе в пошуку «безболісний спосіб померти», Google скерує її на цю гарячу лінію.
За місяць фахівці гарячої лінії надають близько 3000 консультацій, з них 20-25% — щодо суїциду. Чи наміру здійснити свій, чи в разі, якщо вбити себе вирішила близька людина. У фахівця є близько 30 хвилин, щоб поговорити з анонімним абонементом чи абоненткою. А вони розповідати можуть різне: від того, що сьогодні в них суїцидальний настрій до того «що зараз я стою на мосту і збираюся стрибнути».
«Такий суїцидальний імпульс триває близько 20 хвилин. Через нього й створено гарячу лінію з таким коротким номером. Наше завдання — витягти людину із цього гострого стану. Золотий стандарт, іншими словами гарний результат, коли в кінці консультації людина каже, що “сьогодні я нічого із собою робити не буду”. Вона викинула таблетки в унітаз чи заблокувала вікно, і ми разом склали план безпеки, який передбачає, зокрема, і звернення по консультування до психіатра, — роз’яснює Анастасія. — Ми не працюємо як рятівники, які лізуть на 20-й поверх, хапають людину й закидають її назад на балкон. Все, що нам доступно, — встановити контакт, викликати довіру, збудувати діалог і мотивувати людину йти дорогою життя, а не смерті. Сьогодні. Ми не беремо з неї обіцянку, що вона не зробить цього ніколи — це так не працює».
Психологиня розповідає про ознаки суїцидальних намірів, які можна помітити у близьких.
Різкі зміни поведінки. Якщо раніше багато спілкувалася, а зараз мало. Або навпаки. Переважно це занижений настрій або невластива людині веселість. Особливо, якщо такі зміни відбулися після кризових подій у житті.
Готуючись до суїциду, людина може роздавати свої речі на пам’ять про неї, повертати борги.
Може почати купувати засоби для здійснення самогубства — це теж підготовка.
Якщо людина часто каже, що страждає, що вона тягар для інших, що вона не може терпіти біль, не може щось подолати, що не хоче жити. Інколи напряму каже, що має думки вбити себе. Слухання траурної музики відносять до суїцидальних маячків у комплексі з іншими маркерами поведінки.
Найвищий ризик визначається, коли відомо про попередні спроби самогубства.
«Кожен випадок має якісь свої особливості. Нам би хотілося це категоризувати, складати докупи маркери, якось передбачати. Але бувають випадки суїцидальності імпульсивні, коли в людини зараз виник кризовий стан, умовно, після сварки. І у неї був засіб під рукою і вона змогла переступити цю межу», — каже Анастасія.
Також відомо, що жінки частіше роблять спроби, ніж чоловіки, а чоловіки «частіше доводять справу до кінця».
Анастасія Глазкова, клінічна психологиня
Трапляється так, що суїцидальний період у житті людини минає, коли вона отримує підтримку друзів, рідних, коли згуртовується родина й допомагає. Людина долає свої складності й суїцидальні думки. Тому мегаважливо всім і кожному бути уважним до своїх близьких. Не реагувати на її слова про самогубство так: «Ти що, хочеш мене лишити самого на цьому світі?» чи «Не мели дурниць».
«Не засуджуйте: більше спокою, прийняття — це моя людина в кризі, вирішуймо щось разом. Я поруч. Не лишайте наодинці. І звертайтесь по професійну допомогу: до психіатра, психолога, психотерапевта, — підсумовує фахівчиня. — Обізнаність про тему запобігання самогубствам допоможе правильно реагувати й підтримувати того, кому це необхідно».
1
4
3
0
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу