Во сколько лет нужно переехать или как жить в Украине, чтобы не хотеть домой?

Так где дом-то?

Киев.

А вы приезжайте на недельку посмотрите во что Киев превратился. Сразу отпустит и скучать перестанете

😭😭😭

А теперь протрите глаза и несколько раз перечитайте заголовок своей темы.

Я приезжала. Не отпустило.

Возвращайтесь. Отпустит.

Не хочется, не скучаю, нет больше дома.

Есть люди, которые всю жизнь мечтали уехать из Украины. Если вы мечтали и хотели жить только в Украине, то вам будет сложно. Хоть я и не понимаю как можно мечтать жить в Украине

Я переехала по Украине, и то, было не просто принять, сначала ’временно’. Потом был прилёт в соседний дом, ребенок и мама вылетели от взрыва с 6го этажа.
Я перевезла все остальные вещи и приняла, что мы в обозримом будущем не вернёмся.

Ого, а где вы сейчас?

Не подскажу. Всю жизнь хочу выехать и никогда не возвращаться.

Что мешает приехать и зайти в Сльпо непонятно.

Возвращаться и мысли нет. Везти сыновей на могилизацию. Нафиг надо! Как я их растила никого не интересовало, а теперь долг вспомнили. Мы никому ничего не должны. Жалею, что раньше не уехали.

Вы давно уехали или недавно?

Це не від віку залежить, а від людини.
Сестра опинилась в США в 26, життя склалось - чоловік-американець, гарні діти, свій великий будинок. А вона постійно ниє - помідори їй не такі, борщ з американських продуктів не такий, Коблево краще ніж те задрипане Маямі. І це вона вже 30 років в США.
Подруга в США потрапила в 31, вийшла заміж, в коледж пішла, будинок з чоловіком в лісі побудували, курей розвела, з сусідами подружилась. Працює в госпіталі медсестрою, дитину народила, щаслива. Маму свою в 22-му привезла, мамі за 60, навчилась машину водити, в басейн їздить, волонтерить, англійську вже гарно вивчила, і каже, що знову почуває себе молодою.
Так що, як на мене, вік ні до чого.
Хоча є тенденція, що чим старша людина, тим важче їй адаптуватись і тим сильніша ностальгія.

Уехала в 36 с детьми. Было все, и квартира и супер работа, не в Киеве конечно, город намного меньше. Назад не хочу, да и некуда уже. У меня новый дом и комфорт, и тоже далеко от столицы нынешней страны.

3 года назад.

Аналогично, только уехала из Киева в 39 в течении месяца. Почти 7 лет назад.
Поначалу все было тут не то, хотела назад, потом отпустило.

Выехала в 40+ . Не хочется никакого Сильпо.

Мы в Украине жили хорошо. И сбегать не мечтали.

Родилась и выросла в Киеве, выехали с детьми в 22м и вообще назад не тянет. Жили хорошо ( бизнес закрыли, дом сдали ). Мы и до войны из-за своего забора редко выезжали куда-то ) меня раздражало все - грязь, хамство, пробки, школы ... ))) в общем не тянет домой вообще. По крещатику и до войны не гуляли.
Всегда мечтала жить в чистенькой европейской стране с вежливыми людьми и без стрессов.

Значит вернетесь, как война закончится

Думаю, це не залежить від віку і матеріальних статків.
Просто є різні люди.
Хтось швидко адаптується в новій країні, а хтось - ні.
Хтось має сильну прив»язаність до родини і близьких, а хтось зовсім не має.
Хтось пропускає всі труднощі через себе, а хтось - повз вуха.
І це не добре і не погано, просто всі ми різні.
Знаєте, я завжди думала, що мій дім - там, де моя сім»я.
І що «прив»язка до місця» не має для мене значення.
А виявилось - що має…

Ось чесно: я виіхала з дітьми, чоловіка не маю, батьків нема в живих, рідних - сестер - братів - нема.
Друзі або теж виїхали, або живуть далеко від мого міста (останні 10 років ми спілкувались лише онлайн).
Робота в Україні мене не чекає, багате життя - теж.
Навпаки - в нам буде важко там вижити, майже не реально.
І якщо говорити об»єктивно, то мене дійсно майже нічого з Україною зараз не пов»язує.

А мені все одно сниться дім, місто мого дитинства, наше море, мені не вистачає спілкування украінською….
І так, я по-доброму зпздрю тим, хто легко відпустив минуле і будує нове життя в новій країні.
Ім - нелегко, але вони мають мету і цдуть до неї.
А я - ні риба, ні м»ясо..,,

А на що Київ таке перетворився?