КохайтесьЧорнобровi• 20 апреля в 16:55
Пам´яті всіх тих, хто в камуфляжі стукає в Петрову Браму
До Петра у Браму постукав русявий усміхнений хлопчина у камуфляжі.
- Добрий день, пане, допоможіть мені. Скажіть, де я?
- А ти не знаєш?
- Ні, я нічого не пам´ятаю. Я пам´ятаю, як ми йшли в бій. То був страшний бій. Нас було багато, але їх ще більше. Та ми всі були обезстрашені і впевнені, що виграємо його. А потім з усіх боків на нас почали стріляти. Вибухи.... Далі я мало пам´ятаю. Пам´ятаю, як всі кричали "Назад! Назад!" Але я впав, і не відчував нічого. А згодом, я відчув страшний холод і закрив очі, а коли відкрив, то я був тут.
- Ой, дитино моя дорога....
Петро поклав руку на плече юнака і сказав йому:
- Ти стоїш перед Брамою Небесною і я Петро.
- То я помер?!?
- Так.
- І що далі? Що буде зі мною?
- Не бійся. Я піду в Бога спитаю.
І Петро пішов до Бога, а юнак став на коліна і почав молитися.
- Боже, там новоприбулий?
- Хто такий?
- Українець, воїн ЗСУ. Що з ним робити?
- До раю.... Їх всіх до раю.... І не питай його нічого, бо він таке пекло перейшов.... Він з самим сатаною боровся.
Коли вернувся, то молодик все ще молився. Петро відкрив Браму до раю і сказав:
- Іди.
- А ви справді Петро?
- Так, а що не схожий?
- Ні, я Вас по-іншому уявляв.
- Мені це всі кажуть.
- А можна Вас обняти, бо то така зустріч, що я, навіть, не знаю, що сказати.
Хлопець усміхнувся, а Петро міцно його обняв.
- Іди, вибирай місце, де будеш мешкати.
- А можна ще одне запитання, той бій ми виграли?
- Так, виграли.
І юнак знову усміхнувся і пішов, так і до кінця не усвідомлюючи, що сталося.
***
- Боже, а як довго ще буде та війна в Україні?
- Ой, Петре... Довго. Сатана розгулявся. Нема на нього управи. Що не робимо, не можемо ніяк його вгамувати. Інколи, мені здається, що він хоче вбити всіх українців.
- А хіба не шкода тих людей?
- З кожним загиблим воїном, з кожною сльозою матері, з кожним плачем дитини моє серце наповнюється кров´ю і я плачу як те мале дитя, - відповів Бог.
- А хіба Ти не сильніший від сатани?
- Ми всі разом сильніші від сатани, але подивися скільки людей в світі він поглинув, скільки людей не можуть відрізнити брехню від правди, бо вони вірять лиш тому, що їм сказали, а не тому, що вони бачать.
І в цей момент Бог подивився на Землю, подивився на Україну. І додав:
- А там живуть Воїни Світла і вони думають, що боронять свою землю від навали, а насправді, вони воюють проти сатани і розчищають свою державу від тої нечисті.
- Але та нечисть скрізь. Вони що будуть воювати по всьому світу?
- Ні, Петре, вони воюють за цілий світ.
Пам´яті всіх тих, хто в камуфляжі стукає в Петрову Браму 😥
Автор: Оксана Слюсарчук
(скопійовано)
- Добрий день, пане, допоможіть мені. Скажіть, де я?
- А ти не знаєш?
- Ні, я нічого не пам´ятаю. Я пам´ятаю, як ми йшли в бій. То був страшний бій. Нас було багато, але їх ще більше. Та ми всі були обезстрашені і впевнені, що виграємо його. А потім з усіх боків на нас почали стріляти. Вибухи.... Далі я мало пам´ятаю. Пам´ятаю, як всі кричали "Назад! Назад!" Але я впав, і не відчував нічого. А згодом, я відчув страшний холод і закрив очі, а коли відкрив, то я був тут.
- Ой, дитино моя дорога....
Петро поклав руку на плече юнака і сказав йому:
- Ти стоїш перед Брамою Небесною і я Петро.
- То я помер?!?
- Так.
- І що далі? Що буде зі мною?
- Не бійся. Я піду в Бога спитаю.
І Петро пішов до Бога, а юнак став на коліна і почав молитися.
- Боже, там новоприбулий?
- Хто такий?
- Українець, воїн ЗСУ. Що з ним робити?
- До раю.... Їх всіх до раю.... І не питай його нічого, бо він таке пекло перейшов.... Він з самим сатаною боровся.
Коли вернувся, то молодик все ще молився. Петро відкрив Браму до раю і сказав:
- Іди.
- А ви справді Петро?
- Так, а що не схожий?
- Ні, я Вас по-іншому уявляв.
- Мені це всі кажуть.
- А можна Вас обняти, бо то така зустріч, що я, навіть, не знаю, що сказати.
Хлопець усміхнувся, а Петро міцно його обняв.
- Іди, вибирай місце, де будеш мешкати.
- А можна ще одне запитання, той бій ми виграли?
- Так, виграли.
І юнак знову усміхнувся і пішов, так і до кінця не усвідомлюючи, що сталося.
***
- Боже, а як довго ще буде та війна в Україні?
- Ой, Петре... Довго. Сатана розгулявся. Нема на нього управи. Що не робимо, не можемо ніяк його вгамувати. Інколи, мені здається, що він хоче вбити всіх українців.
- А хіба не шкода тих людей?
- З кожним загиблим воїном, з кожною сльозою матері, з кожним плачем дитини моє серце наповнюється кров´ю і я плачу як те мале дитя, - відповів Бог.
- А хіба Ти не сильніший від сатани?
- Ми всі разом сильніші від сатани, але подивися скільки людей в світі він поглинув, скільки людей не можуть відрізнити брехню від правди, бо вони вірять лиш тому, що їм сказали, а не тому, що вони бачать.
І в цей момент Бог подивився на Землю, подивився на Україну. І додав:
- А там живуть Воїни Світла і вони думають, що боронять свою землю від навали, а насправді, вони воюють проти сатани і розчищають свою державу від тої нечисті.
- Але та нечисть скрізь. Вони що будуть воювати по всьому світу?
- Ні, Петре, вони воюють за цілий світ.
Пам´яті всіх тих, хто в камуфляжі стукає в Петрову Браму 😥
Автор: Оксана Слюсарчук
(скопійовано)
6
1
16
0
Ну как зачем?
Поднять боевой дух, чтобы верили, что после смерти именно они попадут в рай, и именно их избрали для такой великой миссии
Поднять боевой дух, чтобы верили, что после смерти именно они попадут в рай, и именно их избрали для такой великой миссии
2
2
Блин) Я прочитала в начале постучал русНявый парень. Потом один к одному сложить не могла, куда ж рашист делся
5
Страшная война продолжалась, и вот уже несколько лет солдаты всех национальностей, мужчины в полном расцвете прекрасной молодости, непрерывным потоком шествовали на божий суд; были среди них и женщины и дети, чью жизнь загубило насилие или, что еще печальнее, горе, болезни и голод; и в небесных чертогах царила сумятица.
Этих трех бледных дрожащих призраков, стоявших в ожидании суда, тоже привела сюда война. Джон и Мэри плыли на пароходе, потопленном торпедой, выпущенной с подводной лодки. А Рут, подорвавшая здоровье ревностной работой, которой она так благородно посвятила себя, услышав о смерти любимого ею всем сердцем человека, быстро угасла и умерла. Джон, сказать по чести, мог бы спастись, если бы не пытался спасти жену. Он ненавидел ее; он ненавидел ее до глубины души тридцать лет; но он всегда был верен своему долгу по отношению к ней, и теперь, в минуту страшной опасности, ему и в голову не могло прийти поступить иначе.
Наконец, ангелы, взяв их за руки, повели в тронный зал. Какое-то время всевышний не обращал на них ни малейшего внимания. По правде говоря, он был в плохом настроении. Незадолго до этого пред ним предстал один философ, имевший за плечами долгую жизнь и удостоенный множества почестей, и этот человек заявил прямо в глаза всевышнему, что не верит в него. Разумеется, вовсе не эти слова омрачили чело царя царей, в лучшем случае они могли вызвать у него лишь улыбку; но философ, не слишком благородно, по всей видимости, воспользовавшись прискорбными событиями там внизу, на земле, спросил всевышнего, каким образом, рассуждая беспристрастно, совмещаются его всемогущество с его всеблагостью.
— Никто не может отрицать существования зла, — сказал философ нравоучительно. — В таком случае, если бог не в силах предотвратить зло, он не всемогущ, а если он в силах это сделать, но не делает, он не всеблаг.
Подобное утверждение было, конечно, не в новинку вседержителю, но он обычно отказывался обсуждать этот вопрос; ибо, хотя он и был всеведущ, ответа на него не знал. Даже господь бог не в состоянии превратить дважды два в пять. А философ, уцепившись за свое преимущество и, как зачастую поступают философы, делая неверный вывод из верной посылки, — философ закончил свою мысль утверждением, которое, учитывая обстоятельства, было в высшей степени абсурдным.
— Я не могу верить в бога, — заявил он, — который не является и всемогущим и всеблагим.
Этих трех бледных дрожащих призраков, стоявших в ожидании суда, тоже привела сюда война. Джон и Мэри плыли на пароходе, потопленном торпедой, выпущенной с подводной лодки. А Рут, подорвавшая здоровье ревностной работой, которой она так благородно посвятила себя, услышав о смерти любимого ею всем сердцем человека, быстро угасла и умерла. Джон, сказать по чести, мог бы спастись, если бы не пытался спасти жену. Он ненавидел ее; он ненавидел ее до глубины души тридцать лет; но он всегда был верен своему долгу по отношению к ней, и теперь, в минуту страшной опасности, ему и в голову не могло прийти поступить иначе.
Наконец, ангелы, взяв их за руки, повели в тронный зал. Какое-то время всевышний не обращал на них ни малейшего внимания. По правде говоря, он был в плохом настроении. Незадолго до этого пред ним предстал один философ, имевший за плечами долгую жизнь и удостоенный множества почестей, и этот человек заявил прямо в глаза всевышнему, что не верит в него. Разумеется, вовсе не эти слова омрачили чело царя царей, в лучшем случае они могли вызвать у него лишь улыбку; но философ, не слишком благородно, по всей видимости, воспользовавшись прискорбными событиями там внизу, на земле, спросил всевышнего, каким образом, рассуждая беспристрастно, совмещаются его всемогущество с его всеблагостью.
— Никто не может отрицать существования зла, — сказал философ нравоучительно. — В таком случае, если бог не в силах предотвратить зло, он не всемогущ, а если он в силах это сделать, но не делает, он не всеблаг.
Подобное утверждение было, конечно, не в новинку вседержителю, но он обычно отказывался обсуждать этот вопрос; ибо, хотя он и был всеведущ, ответа на него не знал. Даже господь бог не в состоянии превратить дважды два в пять. А философ, уцепившись за свое преимущество и, как зачастую поступают философы, делая неверный вывод из верной посылки, — философ закончил свою мысль утверждением, которое, учитывая обстоятельства, было в высшей степени абсурдным.
— Я не могу верить в бога, — заявил он, — который не является и всемогущим и всеблагим.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу