Не прохожу мимо• 06 июля в 21:50
Перші дзвінки нападу росії на Крим
2008 року військовослужбовці ВМС України намагалися встановити пам’ятну дошку на честь 90-річчя підняття українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту.
Історична довідка: в 1918 році, в розпал Української революції, екіпажі кораблів Чорноморського флоту під командуванням контр-адмірала Михайла Сабліна офіційно підняли на своїх щоглах синьо-жовті прапори. Цей крок був актом державного визнання: флот оголосив про свій перехід у підпорядкування Українській Народній Республіці. Це не було спонтанним рішенням окремих людей, а усвідомленим вибором особового складу, який чітко заявив про свою належність до молодої Української держави.
Важливість тієї події полягала в тому, що вона історично закріплювала право України на власну морську державність і тому встановлення меморіальної дошки у 2008 році мало на меті саме відновлення цієї історичної тяглості та нагадування про те, що Чорноморський флот мав українське коріння. Це був спосіб протиставити реальні історичні факти імперським міфам, які роками насаджувалися в Севастополі.
Однак, під час заходів зі встановлення дошки у липні 2008 року проросійськи налаштований натовп, скоріш за все ті самі люди, які згодом вітали окупацію, під керівництвом російських спецслужб заблокували цей процес.
Дошку зірвали, кинули в море, а українських офіцерів та матросів, що були присутні на заході для урочистості події, під скандування "Севастополь, Крим, россія" принижували та били. Вакханалія в центрі українського міста тривала декілька годин на очах правоохоронців та десятка телекамер.
Історична довідка: в 1918 році, в розпал Української революції, екіпажі кораблів Чорноморського флоту під командуванням контр-адмірала Михайла Сабліна офіційно підняли на своїх щоглах синьо-жовті прапори. Цей крок був актом державного визнання: флот оголосив про свій перехід у підпорядкування Українській Народній Республіці. Це не було спонтанним рішенням окремих людей, а усвідомленим вибором особового складу, який чітко заявив про свою належність до молодої Української держави.
Важливість тієї події полягала в тому, що вона історично закріплювала право України на власну морську державність і тому встановлення меморіальної дошки у 2008 році мало на меті саме відновлення цієї історичної тяглості та нагадування про те, що Чорноморський флот мав українське коріння. Це був спосіб протиставити реальні історичні факти імперським міфам, які роками насаджувалися в Севастополі.
Однак, під час заходів зі встановлення дошки у липні 2008 року проросійськи налаштований натовп, скоріш за все ті самі люди, які згодом вітали окупацію, під керівництвом російських спецслужб заблокували цей процес.
Дошку зірвали, кинули в море, а українських офіцерів та матросів, що були присутні на заході для урочистості події, під скандування "Севастополь, Крим, россія" принижували та били. Вакханалія в центрі українського міста тривала декілька годин на очах правоохоронців та десятка телекамер.
4
4
1
1
1
автор
Не прохожу мимо
• 06 июля в 21:51
Росія тоді ’протестувала’ Україну чи здатна та, як держава, дати відсіч сепаратистським проявам і чи готова вона захистити своїх військових від фізичного нападу.
На мою думку суспільство та держава той іспит повністю провалила.
Держава обрала тактику страуса. Замість того, щоб жорстко відреагувати на напад, влада промовчала.
Москва в цьому побачила слабкість. Вони зрозуміли: українська влада боїться власного народу, боїться конфліктів і не має політичної волі захищати армію. Це ’зелене світло’ для агресора відчувалося ще багато років після того. Безкарність 2008 року розв’язала руки всім, хто працював на руйнування України зсередини.
Більше того, влада в тих подіях вирішили зробити винними своїх же: українських офіцерів, які намагалися чинити спротив натовпу, намагалися притягнути до дисциплінарної відповідальності за ’перевищення повноважень’. Українська держава покарала тих, хто стояв на її захисті.
На мою думку суспільство та держава той іспит повністю провалила.
Держава обрала тактику страуса. Замість того, щоб жорстко відреагувати на напад, влада промовчала.
Москва в цьому побачила слабкість. Вони зрозуміли: українська влада боїться власного народу, боїться конфліктів і не має політичної волі захищати армію. Це ’зелене світло’ для агресора відчувалося ще багато років після того. Безкарність 2008 року розв’язала руки всім, хто працював на руйнування України зсередини.
Більше того, влада в тих подіях вирішили зробити винними своїх же: українських офіцерів, які намагалися чинити спротив натовпу, намагалися притягнути до дисциплінарної відповідальності за ’перевищення повноважень’. Українська держава покарала тих, хто стояв на її захисті.
5
4
1
Гореотума• 06 июля в 21:51
Ответ дляНе прохожу мимо
Росія тоді ’протестувала’ Україну чи здатна та, як держава, дати відсіч сепаратистським проявам і чи готова вона захистити своїх військових від фізичного нападу.
На мою думку суспільство та держава той іспит повністю провалила.
Держава обрала тактику страуса. Замість того, щоб жорстко відреагувати на напад, влада промовчала.
Москва в цьому побачила слабкість. Вони зрозуміли: українська влада боїться власного народу, боїться конфліктів і не має політичної волі захищати армію. Це ’зелене світло’ для агресора відчувалося ще багато років після того. Безкарність 2008 року розв’язала руки всім, хто працював на руйнування України зсередини.
Більше того, влада в тих подіях вирішили зробити винними своїх же: українських офіцерів, які намагалися чинити спротив натовпу, намагалися притягнути до дисциплінарної відповідальності за ’перевищення повноважень’. Українська держава покарала тих, хто стояв на її захисті.
На мою думку суспільство та держава той іспит повністю провалила.
Держава обрала тактику страуса. Замість того, щоб жорстко відреагувати на напад, влада промовчала.
Москва в цьому побачила слабкість. Вони зрозуміли: українська влада боїться власного народу, боїться конфліктів і не має політичної волі захищати армію. Це ’зелене світло’ для агресора відчувалося ще багато років після того. Безкарність 2008 року розв’язала руки всім, хто працював на руйнування України зсередини.
Більше того, влада в тих подіях вирішили зробити винними своїх же: українських офіцерів, які намагалися чинити спротив натовпу, намагалися притягнути до дисциплінарної відповідальності за ’перевищення повноважень’. Українська держава покарала тих, хто стояв на її захисті.
Це точно ваша думка?
4
3
автор
Не прохожу мимо
• 06 июля в 21:52
Ті події, були серйозним сигналом для наших моряків у Криму. Вони побачили, як військових б’ють проросійські сепаратисти, а їхня ж держава замість захисту та жорсткої реакції карає їх за спробу захистити свою честь.
Тоді багато хто з них тоді вперше поставив собі питання: ’Чи є сенс служити державі?’
Боюся, що саме це відчуття ’слабкої держави’ разом із багаторічною занедбаністю армії призвело до того, що ми побачили в 2013-2014 роках в Криму, коли багато хто з військових, в тому числі пам´ятаючи ту безпорадність 2008-го, просто перейшли на бік окупанта.
Зрада тисяч військових в Криму, безумовно, ганебна сторінка в історії української армії та флоту, якій немає виправдань, але вона є прямим наслідком того, як ми ’будували’ державу і як ставилися до своїх захисників.
Більшість українців тоді навіть не звернули уваги на ці події. Хтось вважав це ’політичними розбірками’, хтось вважав цю ситуацію не вартою уваги. Ми, як суспільство, відмахнулися від сигналу про те, що війна вже близько. І за цю байдужість сьогодні ми платимо найвищу ціну.
Тоді багато хто з них тоді вперше поставив собі питання: ’Чи є сенс служити державі?’
Боюся, що саме це відчуття ’слабкої держави’ разом із багаторічною занедбаністю армії призвело до того, що ми побачили в 2013-2014 роках в Криму, коли багато хто з військових, в тому числі пам´ятаючи ту безпорадність 2008-го, просто перейшли на бік окупанта.
Зрада тисяч військових в Криму, безумовно, ганебна сторінка в історії української армії та флоту, якій немає виправдань, але вона є прямим наслідком того, як ми ’будували’ державу і як ставилися до своїх захисників.
Більшість українців тоді навіть не звернули уваги на ці події. Хтось вважав це ’політичними розбірками’, хтось вважав цю ситуацію не вартою уваги. Ми, як суспільство, відмахнулися від сигналу про те, що війна вже близько. І за цю байдужість сьогодні ми платимо найвищу ціну.
6
4
Барвіночка• 06 июля в 21:52
Байка, никакого отношения к унр в 1918 крым не имел. Да и Унр 3 месяца просуществовала.
10
6
3
Гореотума• 06 июля в 21:54
Ответ дляНе прохожу мимо
А Ваша яка?
Давайте спочатку з вашою розберемося.
Просто стало цікаво. Це ваші слова, чи з інтернету притащили?
Просто стало цікаво. Це ваші слова, чи з інтернету притащили?
4
2
автор
Не прохожу мимо
• 06 июля в 21:57
2
1
1
Море Щастя• 06 июля в 21:58
Ответ дляНе прохожу мимо
Ті події, були серйозним сигналом для наших моряків у Криму. Вони побачили, як військових б’ють проросійські сепаратисти, а їхня ж держава замість захисту та жорсткої реакції карає їх за спробу захистити свою честь.
Тоді багато хто з них тоді вперше поставив собі питання: ’Чи є сенс служити державі?’
Боюся, що саме це відчуття ’слабкої держави’ разом із багаторічною занедбаністю армії призвело до того, що ми побачили в 2013-2014 роках в Криму, коли багато хто з військових, в тому числі пам´ятаючи ту безпорадність 2008-го, просто перейшли на бік окупанта.
Зрада тисяч військових в Криму, безумовно, ганебна сторінка в історії української армії та флоту, якій немає виправдань, але вона є прямим наслідком того, як ми ’будували’ державу і як ставилися до своїх захисників.
Більшість українців тоді навіть не звернули уваги на ці події. Хтось вважав це ’політичними розбірками’, хтось вважав цю ситуацію не вартою уваги. Ми, як суспільство, відмахнулися від сигналу про те, що війна вже близько. І за цю байдужість сьогодні ми платимо найвищу ціну.
Тоді багато хто з них тоді вперше поставив собі питання: ’Чи є сенс служити державі?’
Боюся, що саме це відчуття ’слабкої держави’ разом із багаторічною занедбаністю армії призвело до того, що ми побачили в 2013-2014 роках в Криму, коли багато хто з військових, в тому числі пам´ятаючи ту безпорадність 2008-го, просто перейшли на бік окупанта.
Зрада тисяч військових в Криму, безумовно, ганебна сторінка в історії української армії та флоту, якій немає виправдань, але вона є прямим наслідком того, як ми ’будували’ державу і як ставилися до своїх захисників.
Більшість українців тоді навіть не звернули уваги на ці події. Хтось вважав це ’політичними розбірками’, хтось вважав цю ситуацію не вартою уваги. Ми, як суспільство, відмахнулися від сигналу про те, що війна вже близько. І за цю байдужість сьогодні ми платимо найвищу ціну.
Удалено администрацией...
Стебель березы• 06 июля в 21:59
Читала сьогодні цю статтю.
Це жах який .
Ніхто за той вчинок не поніс жодного покарання.
Сепари жили й процвітали .
Це жах який .
Ніхто за той вчинок не поніс жодного покарання.
Сепари жили й процвітали .
3
1
1
Стебель березы• 06 июля в 22:00
Ответ дляМоре Щастя
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Фізик-ядерщик заочно• 06 июля в 22:00
Ага, і не було мєшкова, і тузли не було. Оце тільки 2008 прям ’дзвінок’.
2
1
Море Щастя• 06 июля в 22:01
Ответ дляСтебель березы
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Та не реву я• 06 июля в 22:02
Ответ дляМоре Щастя
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Стебель березы• 06 июля в 22:03
Ответ дляМоре Щастя
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Маска-0b9f• 06 июля в 22:10
Мне это напоминает взрослых людей, которые никак не отпустят своё детство.Постоянно ковыряются в каких то давних обидах,припоминают маме,как она один раз по попе шлёпнула,а папа игрушку не купил.И сами не живут и другим не дают.
3
2
Ответ дляНе прохожу мимо
Ті події, були серйозним сигналом для наших моряків у Криму. Вони побачили, як військових б’ють проросійські сепаратисти, а їхня ж держава замість захисту та жорсткої реакції карає їх за спробу захистити свою честь.
Тоді багато хто з них тоді вперше поставив собі питання: ’Чи є сенс служити державі?’
Боюся, що саме це відчуття ’слабкої держави’ разом із багаторічною занедбаністю армії призвело до того, що ми побачили в 2013-2014 роках в Криму, коли багато хто з військових, в тому числі пам´ятаючи ту безпорадність 2008-го, просто перейшли на бік окупанта.
Зрада тисяч військових в Криму, безумовно, ганебна сторінка в історії української армії та флоту, якій немає виправдань, але вона є прямим наслідком того, як ми ’будували’ державу і як ставилися до своїх захисників.
Більшість українців тоді навіть не звернули уваги на ці події. Хтось вважав це ’політичними розбірками’, хтось вважав цю ситуацію не вартою уваги. Ми, як суспільство, відмахнулися від сигналу про те, що війна вже близько. І за цю байдужість сьогодні ми платимо найвищу ціну.
Тоді багато хто з них тоді вперше поставив собі питання: ’Чи є сенс служити державі?’
Боюся, що саме це відчуття ’слабкої держави’ разом із багаторічною занедбаністю армії призвело до того, що ми побачили в 2013-2014 роках в Криму, коли багато хто з військових, в тому числі пам´ятаючи ту безпорадність 2008-го, просто перейшли на бік окупанта.
Зрада тисяч військових в Криму, безумовно, ганебна сторінка в історії української армії та флоту, якій немає виправдань, але вона є прямим наслідком того, як ми ’будували’ державу і як ставилися до своїх захисників.
Більшість українців тоді навіть не звернули уваги на ці події. Хтось вважав це ’політичними розбірками’, хтось вважав цю ситуацію не вартою уваги. Ми, як суспільство, відмахнулися від сигналу про те, що війна вже близько. І за цю байдужість сьогодні ми платимо найвищу ціну.
Первые звонки были ещё в 1991г., когда не погнали оттуда русаков, особенно, военных пенсов. Когда разрешили раше там свой флот размещать и т.д., и т.п. Так что, этот гнойник давно зрел.
4
1
Маска-0b9f• 06 июля в 22:11
Ответ дляOdilie
Первые звонки были ещё в 1991г., когда не погнали оттуда русаков, особенно, военных пенсов. Когда разрешили раше там свой флот размещать и т.д., и т.п. Так что, этот гнойник давно зрел.
В итоге гнойник помахал ручкой и уплыл
4
1
Just a crow• 06 июля в 22:12
Никогда не интересовалась Крымом и тем что происходило там в прошлом, а теперь это как будто липнет, но живу то я от него хрен знает где 1095 км. по расстоянию
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу