Варто просити вибачення у керівника, щоб залишитись?

За що боролась, на те і напоролась.
Близько 7ми місяців між мною і одним із директорів був активний флірт, дотики, запрошував на побачення. Зізнавались в почуттях один одному.
А у мене була тактика ʼводити полуничкою по губамʼ - тобто давати відповідь, але не переходячи межі.
В черговий раз підколовши його потуги залицянь я зі спокійною душею пішла у відпустку.
Повертаюсь, мій аж зблідний прямий керівник кличе мене і каже що вимушений мене звільнити бо так захотів директор. Що він і не збирався, а той так притиснув, ледь перед фактом не поставив.
Наказ зробили, півтора місяці на пошуки роботи дали.
Директор мене ігнорує, вітається тільки при інших. Наодинці проходимо в коридорі він очі відводить.
Дивиться на мене, я повертаюсь, він відвертається. Я відвертаюсь, він дивиться. Припинив взагалі зʼявлятись у нашому кабінеті, хоча зазвичай постійно заходив. Намагався зловити мене поки мій керівник був відсутній, мені передавали, що заходив, а мене не було якраз.
Коротше, дитячий садок.
Робота хоч і не ідеал, і зарплата крихітна, але все-таки звикла за роки.
Йти проситись і чи дасть це результат? Чи зрозуміти це як крок вперед?