Жадність - наслідок карантину?

Через всім зрозумілі причини, сидимо вдома. Я працюю віддалено, його відправили на біржу. Кожного року в цю пору у мене розпочинається сезон продажу саджанців. Так як раніше була зайнята ще офіційною роботою, то мало, що встигала. Зараз замовлень багато і я намагаюся все зібрати. Процес заготовки складний. Бо потрібно накопати саджанців, почистити, запакувати. Вчора зранку вирішила відправити укр. пошту. Щоб вони там на відділенні не сохли цілі вихідні ( у нас на пошті в суботу і неділю вихідні). Потрібно було за годину спакувати 10 посилок. Попросила чоловіка допомогти. Пожаліла одразу. Завжди замотую корінь у вологу тканину, щоб нормально доїхав. Почав обурюватися, що я весь одяг порвала і пустила на ганчірки. Хоча все це старі футболки, майки в яких роками ніхто не ходе. Далі мотузка, "Нову не бери. Бери стару, яка різниця? " . "Чому ти вокористовуєш так багато стрейч плівки? Вона дорога. От почнеш її сама купляти, то подивишся чи це вигідно. " ( був в Епіцентрі і я попросила купити стрейч) " Нащо стільки скотчу? " ....
Чи ще краще. Вчора було замовлення у одного клієнта на 2 тис. грн. Він мав під´їхати додому. Та дорогу з міста в наше село перекрили поліцейські і пропускали лише по пропусках. Я привела їх до блок посту. Коли повернулася додому, то почалося знову " З твоїм бізнесом у нас одні збитки. Пальне дороге, що ти так розкатуєш наліво і направо. По його версії я мала перти ті саджанці 7 км на велосипеді.
Його бісить, що я заробляю, а він ні?
То це можна було б і разом робити, та він не хоче.
В інших сферах нашого життя така ж ситуація. Я неправа завжди і у всьому. Я все роблю не так. І нічого не розумію. Багато тратю, багато купую. Дістало.