Як взяти себе в руки і продовжити спілкування?

Моєму батьку 67 років. Живе в іншому місті, кожен день ми на зв´язку.
В нього дуже складний характер. Дуже. Та й по телефону в основному монолог. Ну то таке, я можу вислухати.

З 1 вересня мій молодший син пішов до дитячого садка. Дідусю цікаво. Кажу як є - плаче, дитині потрібен час адаптуватися. Батько сміється. Не те, щоб посміхнувся, а конкретно так сміється секунд 30. Я сказала, що це не смішно, що шкода ж дитину, їй тяжко і потрібен час.
В понеділок знову питає, кажу, що не ість нічого в садку, до 15:30 дитина голодна((( Знову сміється. На цей раз я образилася, сказала, що більше нічого розповідати про малого не буду. Що мені сумно, а йому смішно.

Вчора телефонує, питає чи можна приїхати в гості. Кажу ще не знаю, бо син щось захворів. Він знову сміється. І голосно так, довго.

Мені вже конкретно прикро чути сміх від рідного батька, коли моя дитина плаче та хворіє. Ніякого співчуття, підтримки і т.п.
Як взяти себе в руки? Не хочу відповідати на його дзвінки(