Онлайн как то подать заявку и потом забрать бумагу. Без его присутствия. Двое детей. 12 лет и 4,5 года
13
0
З дітьми тільки через суд
В мирний час ми подали заяву в березні а розлучили нас 1 вересня
Та ми мирно, нічого не ділили, мій джентельмен залишив все нам та пішов у нове життя як студент))
В мирний час ми подали заяву в березні а розлучили нас 1 вересня
Та ми мирно, нічого не ділили, мій джентельмен залишив все нам та пішов у нове життя як студент))
То розкажіть тут, що вам болить?
Точно вирішили що потрібно розлучитися?
Можливо є ще шанс спасти сім’ю?
Мудрості вам, навіть якщо вам він з’їв всі нерви, то можливо хоч хороший батько дітям
Я своїм завжди кажу що їх тато найкращий, та довго тримала його образ
Не так давно коли в мене з’явилися серйозні стосунки, то дітям розповіла більше правди, та вони вже готові її чути
Я коли попросила його переїхати то дітям було 7 та 5 років, спочатку сказали що він переїхав бо змінив роботу і там ближче
Точно вирішили що потрібно розлучитися?
Можливо є ще шанс спасти сім’ю?
Мудрості вам, навіть якщо вам він з’їв всі нерви, то можливо хоч хороший батько дітям
Я своїм завжди кажу що їх тато найкращий, та довго тримала його образ
Не так давно коли в мене з’явилися серйозні стосунки, то дітям розповіла більше правди, та вони вже готові її чути
Я коли попросила його переїхати то дітям було 7 та 5 років, спочатку сказали що він переїхав бо змінив роботу і там ближче
Мені 39. Йому 32. Спільна дитина. Син. Донька моя. Були в гостях в його батьків. Ми посварилися з його сестрою 27 років. Вона заплакала. Я думала мене там зжеруть. Змусили вибачитись, я вибачилась. Вона ще поламалась, типу ’я тобі не вірю, тебе змусили вибачатись’. Він вивів мене на вулицю, і сказав їхати до мами. Не додому навіть де ми живемо. Ніч, телефон там залишився, добре хоч пару гривень було на таксі. Вночі, в чужому районі, пусто, зловтла машину і приїхала там де ми живемо. Ніхто з них навіть не написав як ти. В поаншеті є прив´язка до мого вайберу. Діти там, як забрати незнаю. Він на роботі. Поки що збираю речі. До батьків йти соромно. Що робити? Всередині все аж пече від образи. Працює з 8 до 17. Його батьки теж працюють, тобто дітей немає кому глядіти. Малого любить без тями, але навіть каші не зварить сам, та й немає коли. От що робити? Куди йти?
Завжди мені жалівся, що все для сестрички. Його били, її ні. Все для неї. Тобто ставленя сформувалось і з його слів теж. 27 років, ні котьонка, ні рєбьонка. Ставлюсь до неї як до дорослої жінки, а там всі її шкодують. А заплакала, то взагалі там армагедон був. Я її люблю, ще й хрестила малого, але говорити можна тільки про погоду. Тобто є теми, які взагалі чіпати не можна. Я не хамила, не обзивала, не посилала. Спитала коли весілля, має 5 років хлопчика з іншого міста, спитала чого дітей не виходить, дослівно ’невже він такий снайпер’ 5 років не захищатись і нічого. І понеслось. Бачимось 2-3 рази в рік з нею. А вчора вона якраз від нього приїхала. 1500тис доба. Їздила на добу, сама все оплатила. От я й брякнула. Вибачилась, пояснила, що не хотіла образити. Але там вже туман. Зачепила ім´я того, кого не можна називати там. А чоловік не заступився, тупо вигнав в ніч.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу