Навіяно темою про бажану сукню для прогулянок по Києву

І я вчора на зустріч у нашому волонтерському центрі вперше за майже три місяці одягнула сукню. А коли прийшла, то побачила, що четверо дівчат із команди також прийшли в сукнях!!! Ми просто засумували за красою і миром....

Дякую за надихаюче фото і вашу тему. Будемо квітнути,будемо ЖИТИ!!!!!

Фото обрізане,чим закінчується:’Ви нас...’

а я Вас сфоткаю... прославимся вместе)

Какая Вы яркая!))))

Вот вот, мне тоже когда говорят, что война же в стране, то я тож говорю - а прошлые 8 лет вас не волновала война в сьране6и тоже много гибло людей

Особисто я балансую між тим, що ХОЧЕТЬСЯ і ПОДУМАЙ. Я не жаліюсь на фінансовий стан, не крейзі по шопінгу і вмію викручуватися в різних ситуаціях (привіт 90-і і набутий досвід). Але мене дуже дратує, коли деякі сім´ї (а особливо з дітьми) витрачають все під нуль на хороше життя, а потім починають нити, а що будуть дітки їсти. І це приклади, які я бачила у перші тижні війни в країні, на кордоні та в Європі. Але головне ж сукенка за пару тисяч, бо я дівчинка. Ага.

Дякую! Збережу💙💛

Спасибо
Но это ещё скромно))
Много нарядов дома осталось
Много планировала шить
100 шт тканей накупила зимой
Ну это сейчас не важно

Жінка - Прекрасна. Справжня, горда. Це не просто ’нарядно вдягнулась’, це виклик, непокорність.
Але, насправді, ходити при такому марафеті в окупації страшно......шанси бути поміченою-згвалтованою зростають.

Какая вы классная!

Вы такая красотка 😍

Спасибо 🌷

Дякую дуже приятно)

Спасибо! Очень красиво!

++++

Проезжали с дочкой несколько бп на каждом спрашивали замуж )))

От я також не розумію. Наче їм хтось каже, що треба себе хоронити заживо Ніхто не заважає фарбуватися, одягатися красиво і т.д.
Але ж бл…ха у країні війна. Що це за ,,…наслаждайтесь каждым мгновением… цените жизнь…,, Ці загальні фрази на кого розраховано? Невже не можна зараз ,,наслаждаться,, не на публіку

Вы меня вдохновили!

Вы сами шьёте?

Нет Швея
Я придумываю

Автор, я з вами погоджуюсь!Взагалі, мені здається, що зараз з´явилась в деяких людей потреба розмахувати білими пальта ми та докоряти. Підозрюю, що вони самі того не розуміючи, у такий спосіб знімають свій стрес за рахунок інших. До того ж, доходить до смішного - докори в інтернеті можна знайти на будь яку дію: тим хто залишився і тим хто поїхав, тим хто хоче яскраво вдягнутися і тим хто не хоче, хто щось робить і хто нічого не робить та ін. Хочеться сказати одне: ’Годі докоряти, питати головою і ацайайкать! Болить у всих!’.
Скажу за себе: якщо хочеться щось зробити з мирного життя, що вас психологічно заспокоює - робіть. Бо одна з рис, які притаманні при ситуації ’Ой, блін, знову триндець!’ і вмінню з цього триндецю вибиратися - вміння зосередитися на справі. І при цьому, якщо допомогає щось дійсно триматися (та ж сама яскрава сукня) - чому ні? Нам потрібні ці мирні дрібниці. Всим. І потрібно не докоряти одне одному, а підтримувати одне одного.

Не зрозуміла ваш смайл

В 1994 році зроблене фото, на ньому жінка 38 років.
Зараз їй 66 років
Стаття, ймовірно, була написана 6 років тому. В соц мережі почали дехто репостити тільки зараз

Так это показательная скорбь

1994-38+60=2016

Я за границей, выехали с Украины с линии огня под Киевом.Пока психологически не могу себя пересилить, ничего себе практически не покупаю, есть только самое необходимое.Бываем в ТЦ, вещи покупаю дочери -подростку.Когда смотрю на счастливых людей здесь, живущих мирной жизнью - мне кажется что мы существует в параллельной реальности - они за стеклом с одной стороны, а я - с другой.И я смотрю на них и не понимаю их беззаботность, свою я потеряла,, прихожу к выводу что для восстановления нужен будет психолог и мне, сама травму войны я вряд ли проработаю.Но за других я рада - это очень нормально жить полноценной жизнью, хотя что стоит за этой жизнью и какими усилиями она даётся каждому - мы тоже не знаем...