Боюсь уехать за границу

Чего ж не ныть: жильё дали, пособие дали, талоны дают на продукты и/или питание, продуктовые наборы, детям разные развлекухи бесплатно устраивают.
Может стоит оторвать жопу от дивана и пойти работать: глядишь и ныть перестанет. Тьфу...

Вы как- то подвывернули так интересно

Ой, знаете как говорят, - не попробуешь не узнаешь. Опять таки, если вас пригласили в эту компанию, значит у вас востребованная профессия и хорошее резюме, что подразумевает неплохие шансы не сидеть без работы.

А уехать и стать жмоциональнотнекомфортной даже для ребенка- это правильный вариант?

Вы правы. У меня никогда не было проблем с поиском работы.
Но в войну перспективы не очень.
Сейчас везде сокращения. Увы, в Украине сейчас моя профессия скорее теряет востребованность.
Так как я менеджер по развитию

Киев. Не еду и не уезжала.
У меня такой муж, что от меня не уйдет, НО! Женщины коварные и найдется хитрое создание, охмурит. На первый взгляд перспективный. Айтишник, 2 квартиры, машина , дача. Я в это вложила сил немеренно. Поэтому ехать и начинать с нуля уже сил нет. Если останусь без жилья, то однозначно уеду.

Неправильный.
Но я и тут не особо «в себе»
Очень сложно мне переживать тревоги и новости.
Я до сих пор на сирены спускаюсь в подземный паркинг и сплю в машине))) если совсем нет сил - все равно уползаю в коридор.

И еще. Пробовали пожить и поработать в 2019г за границей. Работа -норм, а вот жилищные условия мне не повезло тогда. Поэтому не поехала сейчас. Если тогда были ужасные варианты, то на сегодня на ’повезет’ не согласна совсем.

А у вас есть дети?

Да. 10 лет. На школу не рассчитыаю, оплачиваю репетиторов.

Ох, трудно.
Мой ребёнок не умеет учиться дистанционно. Ну вот никак(((
И это тоже один из факторов

Все репетиторы онлайн. Результатом довольна, но у моего пебенка нет перерывов - каникул.. сейчас тоже занимается.
Но и школы не было толком.

Я в том плане, что не воспринимает любой онлайн формат.
Так что репетитор онлайн нам тоже не помог. Зато в очном формате - результаты блестящие.
Учителя разводят руками - индивидуальная особенность

Не ехала б с Киева, при данных семейных и рабочих ваших обстоятельствах.

Куда ехать уже придумали?

Не все мужья хотят ехать.

Только домой отчего не едет.

В такой же моральной ситуации, но меня заграницей никто не ждет. И работы не будет.

А общение со сверстниками у вашего ребенка есть? У дочери почти все подруги выехали, детство такое....

Ну выехала я, все рассказывали что нужно пробовать, возвращаюсь назад, в Киев, невозможно жить , когда семья там, а ты с детьми тут

Та практически нет. По видеосвязи общается иногда. Но я не могу сказать что это для него болезненно особо. Ещё не подросток, поэтому пока больше домашний.

Понимаю вас хорошо.
Сама этого очень боюсь

Вся эта заграница в итоге оказалась жетским моральным изнасилованием меня и младшего ребенка

Обнимаю вас!
Это очень сложно

Не їдьте, в паніці треба було їхати перші місяці,зараз вже ви звикли жити в тих умовах які є. Я дуже жалкую що поїхала,хоч і чоловіка немає. Хоч і розумію, що зараз в мене краща ситуація, ніж якби залишилась в Києві, бо тут все зрозуміло стабільно ( крім майбутнього локлауну) в Києві лякає безробіття і неспокійно задитину буде як тривога. Тут яцілийдень на роботі,але не передиваю за бомбу, тількі в цілому передиваю як дитина в таборі ( так само як і в Києві до 24) і от вже осівши тут дійсно не розумію жінок, які з відносно спокіних регіонів з чоловіками розлучились. Ну не вірю я,що вони олн одного рік - два будуть чекати, вже одна подружка зрозуміла що без чоловіка краще, і співає солов´їною про безпеку для дитини і до повної перемоги не повернеться. Друга блогер, мабуть місяць бідна пояснювала чому в їхала з Одеси,бо за дитину переживала, але як повернулась знову, то чогось за дитину вже не переживає) типу перестали бомбити Одесу. Просто тягати туди сюди себе дітей немає сенсу,просто для чого? Щоб що? Щоб зрозуміти що вам буде погано? Вам буде погано, кажу одразу. Виїхати щоб захистити дитину - ви маєте одразу їхати надовго, а не сподобалось не сподобалось . Це не путєшествіє. Так, болить сердце за всіх,хто не виїхав і загинув. Але в мене стояла на кону одна дитина, якби сім´я - то не їхала б.

Так, згодна, що на адреналіні мабуть легше було зважитися.
А що чути за локдауни? Ви в якій краіні?

Без мужа не уехала бы.

Для меня это важно - только вместе.

Я от теж вирішила поїхати тимчасово. Чоловік не працює і не квапиться з цим, у мене теж основного заробітку не залишилося, лише нестабільний. Хоча б підтягну мову. З дітьми, напевно, не поїхала б. Як і якби у чоловіка була робота...

Автор, Ви самі повинні для себе вирішити що краще для Вас. Але Ви повинні мати чітку відповідь для чого робите саме так і що кращого в результаті отримаєте. Особисто я сиджу в Києві з самого початку з двома дітьми та чоловіком, також в Києві батьки, тривожний чемодан в коридорі, але дивлячись на нього молюся, щоб він не згодився. Для себе вирішила, що кудись їхати буду лише при загрозі окупації. Я не хочу ніяку Європу, я зочу спати в своєму ліжку і їсти із свого посуду. Я не зочу бути бомжем без власного житла, але при цьому гордо говорити, що диву в Європі. Мені це не потрібно, мене не приваблює таке життя. Я добре розумію тих людей, які втратили все, що нажили за все життя, у них дійсно не має іншого виходу і їм потрібно хватати я за все. Але я не розумію тих, хто «спасається від війни», проживаючи в більш-менш спокійних регіонах, про таких я кажу, що вони користуються ситуацією і шукають кращого життя. Але воно кращим може бути лише у того, хто щось вміє і може себе запропонувати на європейському ринку праці, а якщо там працювати поломийкою, то це така собі перспектива.
На Вашому місці я би нікуди не їхала, у Вас тут є робота, чоловік, діти (які між іншим не хочуть їхати), батьки, житло. Тут Ваша батьківщина, все рідне, звичне та знайоме. Але це лише моя позиція, Вам вирішувати, що краще…

А звідки впевненість, що там все буде в шоколаді?