КошкинДом• 17 августа 2022
Я стала вдовою. Не знаю ,що сказати..
Коли пишу тут, це як сидром випадкового попутника....казати про біль...??? Хто чим мені допоможе, діти вже більші, я думаю що вони б справились і без мене, ще трохи повиходять заміж, а я залишусь далі сама. Як би можна було захотіти- заснути і ніколи не встати...щоб не боляче піти. Як кажуть помитись, вдітись в чисте)))(((( і заснути на все
показать весь текст
4
91
0
Як говорила моя бездітна родичка - не я перша , не я остання. Після того як чоловік алкоголік вкоротив собі віку в їхній хаті, ще вийшла заміж за кума , гляділа його онуків. Моє вам співчуття..
3
Співчуваю вам. І дуже вас розумію. Я стала вдовою майже 3 місяці тому. Мені 30, чоловіку було 29, сину 2 роки. Ми такі щасливі були, стільки планів було на майбутнє. А тепер Час зупинився. Хочеться заснути і не прокидатися.
9
Знаєте, колись читала, що все насправді ми робимо з вигоди для себе. Якась доля в цьому є. Ми ж не дружим з тими хто нам неприємний і т. д. І мені пофіг чуже співчуття, і що тут такого , що людина втомилась від шляху і її тисне взуття, це погано, що вона хоче роззутись? Це погано що я хотіла щоб нарешті і мною хтосьтурбувався і брав частину турбот на себе? Щоб було поговорити, прийняти рішення не з ким небудь, а з рідним близьким?
14
Я думаю, що ваші діти подарують вам внуків і ви оживете і вам захочеться прожити якнайдовше щоб бачити як вони зростають.
5
Ответ дляТримаю свічку
, це я для Жужжи написала. а не вам, автор
А шо ж вы там написали, что потом удалили?
Вибачте,що так не тактовно , але ви половину життя вкалували і самі підіймали дітей, а де ж був їхній батько ??? Чи не на придумували ви собі це щастя ? Беріть себе в руки ,у вас все буде добре.
10
Я что-то не поняла. В 33 развелись, сейчас Вам 45 и Вы осознали, что мужа любили? Как-то нет логики в повествовании. Просто верю, что Вы устали жить одна и хотели помощи от бывшего мужа. А теперь понимаете, что и в 45 только одной вкалывать нужно продолжать как раньше. Поэтому снова без перемен. Вы просто устали и Вам жаль только себя. Это нормально. Но не нужно приплетать якобы любовь к мужу, войну. Это тут не при чем вообще в Вашей конкретно ситуации. А тут женщины сердобольные и читать не умеют и не могут логически мыслить, к сожалению.
8
Я тааак довго була сама. Думала це позаду. Якщо в 33, 35, 40 нічого то вже не знати чи в 45 вийде. Весь час до Нього приміряти
Ну как бы все люди эгоисты и плачут, прежде всего, потому что им плохо без ушедшего, им одиноко. Это норма.
5
Автор, я напишу свою історію трошки. Тільки у мене не чоловік, а батько і не загинув, а помер від хвороби в лікарні. Не спілкувалися 20 років, як з мамою розлучився, мені здавалося, що всі почуття з душі я вже викинула. Спілкувалася з ним останній час мама і донька іноді телефонувала дідусеві. Але коли я дізналася, що тато помер, виявилося, що все не так просто. Не дожив до 70 років 5 днів, думала піду поговорити і привітати. Душа плаче не дивлячись ні на що. А коли мама розказала, що він жалкував, що так вийшло, що страждав і хотів, щось змінити, то ще більше стало шкода і його і себе ітих років. Але нічого не змінити. Час лікує. Те розлучення, це був крок, щоб вам не було так боляче сьогодні, ви вже пережили часткову втрату тоді. Треба брати себе в руки, ви ще молода, це точно. Ви ще можете і повинні бути щасливою.
4
автор обнімаю ВАС!
подібний стан
без чоловіка
є дитина
і мамі вчора поставили діагноз рак шлунку
а тут ще повторний напад з півночі прогнозують
Молюсь Богові - прошу щоб дав сили все це пережити
подібний стан
без чоловіка
є дитина
і мамі вчора поставили діагноз рак шлунку
а тут ще повторний напад з півночі прогнозують
Молюсь Богові - прошу щоб дав сили все це пережити
2
я не удалила ничего, я самайлики написала, но забыла нажать кнопку ’ответить’ и получилось что я ответила не Жужже, а вообще непонятно кому
Ничего плохого нет в ваших желаниях, но непонятно, на чью поддержку вы бы рассчитывали, если бы муж не предложил вам сойтись? Вы с ним не жили 12 лет, дети выросли, теперь есть шанс пожить для себя, а у вас нехорошие мысли об уходе из жизни.
2
Я думала , що я так давно сама, що може вже і звикла. Але тепер бачу що мені бракує його до нестерпного болю. Звикла за останні місяці жити від дзвінка до звінка. Чути награне,, все добре,,, щоб я не хвилювалась. Люблю, скучаю, . Казав що дуже важко і фізично, що руки тепер сильні, як прийду як обніму..побачиш сама.
Чекаємо тебе сильно...
Чекаємо тебе сильно...
3
Так ви сподівалися все спочатку почати? Іноді людям потрібно розвестися, щоб зрозуміти, що вони потрібні один одному. І він, все ж таки, батько ваших дітей. Важко вам.
Розмовляти не потрібно, маю на увазі, пишіть тут, треба вилити все. Зрозуміло, що з часом вся біль загоїться, а зараз поки що потрібно мати сили все пережити
Розмовляти не потрібно, маю на увазі, пишіть тут, треба вилити все. Зрозуміло, що з часом вся біль загоїться, а зараз поки що потрібно мати сили все пережити
2
Навіть в такій темі написати, що і читати тут не вміють і логічно мислити... До чого тут ці ваші ’умозаключенія’?
4
Автор, соболезную вашей утрате. Может вам мои слова пока не зайдут, но все же напишу. Вы скорбите не столько за мужем, сколько за утерянным вторым шансом, вы думали снова все наладится и вы снова будете вместе.
Поймите, стресс, горе, ужас, в т.ч.война - они на какоето время очень сближают людей. Вспомните первый месяц войны на советчице. Я таких советчиц никогда не видела - все друг друг сочувствовали, переживали, помогали. Люди бесплатно отдавали свои дома, одежду, игрушки, технику. А что сейчас? Все привыкли и все вернулось с новой силой - не успеешь что-то написать тут же налетят, загнобят, обосрут, высмеяют. Опять стали злыми, надменными, желчными.
Так же и с мужем. Вы сблизились из-за войны, но поверьте, 90% что через пару месяцев вы все равно бы разошлись, ведь не зря это уже случилось когда-то.
Держитесь, милая. Боль пройдёт. Вы очень нужна своим детям. Вы будете счастлива, все будет хорошо
Поймите, стресс, горе, ужас, в т.ч.война - они на какоето время очень сближают людей. Вспомните первый месяц войны на советчице. Я таких советчиц никогда не видела - все друг друг сочувствовали, переживали, помогали. Люди бесплатно отдавали свои дома, одежду, игрушки, технику. А что сейчас? Все привыкли и все вернулось с новой силой - не успеешь что-то написать тут же налетят, загнобят, обосрут, высмеяют. Опять стали злыми, надменными, желчными.
Так же и с мужем. Вы сблизились из-за войны, но поверьте, 90% что через пару месяцев вы все равно бы разошлись, ведь не зря это уже случилось когда-то.
Держитесь, милая. Боль пройдёт. Вы очень нужна своим детям. Вы будете счастлива, все будет хорошо
7
Отож бо, зі смертю близького відходять негативні думки і згадки про нього, а по факту чи був він таким хорошим і чи склалося б у вас з ним життя ?
2
Більшість людей, які когось втрачають, більше жаліють себе. Бо небіжчику там невідомо як. Можливо ніяк. А близькі без нього страждають , іноді нестерпно.
2
Справді хотіла вже жити для себе, бо діти не потребують вже багато уваги, Але ж для себе не значить сама. Просто раніше не так помітно, вбулась. Може якби на тих нота розійшлись було б інакше. Але все пішло другим шляхом. Як він хотів попасти додому, як він чекав..ми години рахували, робила , що могла тут все було підготовлено, по першому свистку - передача,все щоб хоч якось прмякшити жахи війни
1
Тема как тема. Автор жалеет себя. Спасение утопающих - дело рук самих утопающих. К чему эти причитания ни о чем? Мозги включать никому не помешает. Да, сложно всем сейчас. Так что - ложиться и умирать с причитаниями как все плохо? Или взять себя в руки и попытаться сделать свою же жизнь лучше?
Співчуваю...
Не допускайте таких думок. Не будьте егоїсткою. Не робіть боляче дітям, рідним.
Втрата велика, але ви маєте навчитись з цим жити. Згодом навчитесь. Скільки часу на це піде вам ніхто не скаже, бо у всіх по різному. Ви не одна така. Тримайтесь, займайте себе чимось, щоб не думати про це.
Не допускайте таких думок. Не будьте егоїсткою. Не робіть боляче дітям, рідним.
Втрата велика, але ви маєте навчитись з цим жити. Згодом навчитесь. Скільки часу на це піде вам ніхто не скаже, бо у всіх по різному. Ви не одна така. Тримайтесь, займайте себе чимось, щоб не думати про це.
2
Хіба я Вас прошу щоб читали мої прічітанія.? Це меседжі внікуди...і ще може це Вас розчарую, але я підозрюю, що залізні яйц я в мене відпали десь пів року тому
3
автор, ви себе жалієте... мозок намалював те, що хочеться, а не те як могло бути. А бути ж могло б зовсім не весело, рік ейфорії, а потім все б вилізло назовні. Припиніть жаліти себе, візьміть в руки і живіть як умієте.
3
Ви, мабуть, ніколи не хоронили близького. Щоб судити, потрібно самій побувати в цій шкурі.
Те, що людина оплакує більш себе, це відомо. Оплакує, що більше не зможе з ним поговорити, обняти його, ніколи не почує голос. Не може жити поряд з цією людиною. В цій ситуації слово НІКОЛИ розумієш по іншому. А мертвому так, все рівно вже. Але ж...
Те, що людина оплакує більш себе, це відомо. Оплакує, що більше не зможе з ним поговорити, обняти його, ніколи не почує голос. Не може жити поряд з цією людиною. В цій ситуації слово НІКОЛИ розумієш по іншому. А мертвому так, все рівно вже. Але ж...
7
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу