Что можете сказать про человека который не отмечает свое День Рождения?

Может Вера не позволяет

Что ему это уже не в кайф. Как и мне

А что скажете про человека, который на день говорит оно?

а чому ’свое’:день-він?

Не люблю свой др
Готовлю , но не отмечаю с размахом

Залежно, що Ви розумієте під ’відмічанням’.
Люди різні. Для мене найкращий варіант святкування поїхати кудись відпочити з сім´єю. Без оцього всього пів дня на кухні чи зборище в кафе і не зовсім щирі тости.

Нічого не скажу
Як хоче людина так і робить

Ну я не отмечаю своё др. Не вижу повода для радости отсчёт лет. Да, покупаю себе ништяки, но не отмечаю

Я не отмечаю. Потому что хочу в этот день отдохнуть, а не готовить, убирать, или в кафе всех развлекать.

Могу с семьёй погулять где-то. Или с подружками просто чай попить.

Приходят родители покушали да и всё)

Это я.

Що день народження- це ще мінус один рік життя і не радісно. Ще буває, хтось близький помирає в цей день.

Не хочет..а отмечать это как? Гостей звать? Ну тогда я тоже не отмечаю лет 10 уже. Зачем мне тратиться, упахиваться на кухне и кого-то кормить?потому что у меня др?)) Или еду на др в путешествие или день посвящаю себе любимой..

Ничего.

СвоЕ-день?
СвоЙ -день!

У него тараканы в голове

Знаю таких. Это высокодуховный человек. Для него все дни равноценно важны. Очень интересный.

Найсмішніше зараз в еру фб, інсти і т.п. коли люди вітають самих себе з ДН чи рідних людей у соц мережі))) ніби вдома не бачились чи не знають особистого номеру телефону.

Это личное дело каждого. И ничего в др особого нет, если уж на то пошло. Детские др-да, взрослые- что отмечать?

Отмечать день когда ты стал на год старее, ну такое) я не отмечаю, так как семьи с детьми пока нет. Как будут, то буду приглашать к себе домой стол накрывать. А сейчас не хочу

Нормально отношусь Сама не отмечаю

Ага,а особлимо мені подобаються вітання малолітніх дітей,котрим по кілька років🤣 ніби діти потім будуть читати ті вітання в соціальних мережах.Так і хочеться запитати,а що ви разом не живете з дитиною? Якась дурня.

Я навіть колегам сказала, щоб не вітали. Це звичайний день.
Тільки дуже близькі люди вітають, мама, чоловік, бабуся і одна подруга, родичі чоловіка. Все. Вітання від інших для мене «0». І не святкую. Не люблю свій ДР ще з малечку. Всі ці нещирі вітання 🤮

Що ще раз доводить, що люди різні.
Комусь важливо назбирать сотні формальних коментарів і картинок у фб. Самооцінка, мабуть, зростає.
Хоча по факту без нагадування у соц мережі всі ці люди з ймовірністю у 99% не пам´ятають, що у когось там ДН.

Не считает это праздником,не хочет тратить деньги,не привык

Я не відмічаю ніколи, скоро 42 мені буде. Головна причина - лінь, мало енергії у мене ще додатково до робочого тижня не відпочити, а напрягатись. Не люблю їжу і застілля, бережу фігуру, не хочу витрачати гроші на те, що мене бісить, краще на себе їх витратити, я їх сама заробляю нелегко. Ну і знаю про лицемірство всих вітаючих.
Як не дивно, я живу стандартне життя, чоловік,, діти, родичі. Мене запрошують у гості, я ходжу, хоч і не хочу. Знаю, що запрошують теж, бо типу родичка. А наспрвді терпіти не можуть. За всі ці роки так і не запитав ніхто, чому не відмічаю ніколи, бояться) Дітям і чоловіку періодично відмічаємо, подарунки купуємо, але вони більш товариські.

Ох. На роботі це переважно вітають не конкретно людину, а її посаду з корисливою метою. Якщо мова про керівні посади. Найкращий варіант три дні відпустки у цей період. І не афішування у всіх соц мережах і месенджерах про цей день.

У знакомого папа умер в этот день или на день раньше, он вообще много лет не отмечает

Не отмечаю свой ДР) Я хочу отдыха, а не кружить гостей, как это было раньше. Кроме того, это праздник моей мамы больше чем мой. ) ДР моего сына- мой праздник, и его, он пока в возрасте, когда он его еще любит)

Не отмечаю , разве что символически, ну и на работе иногда. Не люблю с юности. В детстве очень хотелось бы отмечать, приглашать именно детей, но родители не разрешали, вернее не считали нужным и подарки не дарили. Помню только на 16-летие подарили золотые серьги. Обычно на ближайшие выходныек моему дню рождения приходили две сестры отца, вот они приносили букетик тюльпанов и игрушку, а когда постарше стала плстьице. И мама обязательно мне говорила, что мол какое жирное у меня детство, подарки, про ее день рождения ни разу пока она росла, а росла она в военные и послевоенные времена, никто не вспомнил, не принято было. Помню первый раз попала на детский день рождения во втором классе. Близнята-одноклассники пригласили. Много детей, конкурсы , игры, специально украшенные блюда, родители, которые во всем этом принимают участие, я была сражена наповал, что так бывает.
Когда выросла, просто не люблю этот день. Если собираю гостей, то только самых близких, грустно мне всегда от прибавившегося года.