Я думаю, тут є жінки які точно знають що їм зраджують.

Хочу зробити те саме, поки вдається тільки знайомитись і ходити на каву, отримувати квіти. Я більш перебірлива ніж він. Ну і звісно готуюсь до розлучення.

Вибачте а діти є? Якщо так то якого віку?
і чи маєте стабільну роботу?

Вся причина в дитині. Підліток. Робота є, але більше хоббі, не зможу утримувати себе з дитиною. І це він влаштував, усі роки я не мала працювати, таке типу заміжжя як за стіною😅
А як Ви дізнались про зраду? Чи просто відчуваєте?

Я понимаю смысл мириться с этим когда вам уже далеко за 60, выросли дети и муж купил вам виллу в Испании и оплачивает беззаботную жизнь...

Моя мати у шлюбі 25 років, просто не хоче нічого знати. Живе і не думає про це. Знала ще одну жінку якій зраджували їй було фіолетово(класна вона доречі). Я теж з таких «терпил» я розлучусь тільки якщо чоловік мене тупо кине. Хоч і нещаслива у шлюбі. Чи зраджував не знаю..коли зустрічались то зрадив

Залізла в телефон.

Може просто переписка, флірт?

Ні. То вже все я розумію це

А якщо все це у 39, то треба терпіти?

Розповім свою історію. Чоловіку довіряли, більше ніж собі. Майже 10 років були разом на той момент. Про зраду дізналася випадково - залізла в телефон. Він зізнався, на той момент вже 1.5 місяці було тим ’стосункам’. Плакала, страждала, але вигнала його на*єр, сказала розлучаємось. Він почав просити пробачення. Ну стандарт, типу ’не знаю, що зі мною було’ і т.д. Почав знову на побачення запрошувати, і якось так склалося, що на розлучення я не подала, а потім ми типу помирилися. Залишились разом.
Як мені живеться з цим?
Боляче було, чесь через рік після ситуації став біль вщухати, і зараз вже немає ніяких емоцій.
Немає довіри, але немає і сподівань ніяких. Я не пробачила його, просто навчилась з цим жити. Телефон не перевіряю. Зловила себе на думці, що мені взагалі по барабану, чи є там у нього хтось, чи ні.
Чи можна такі стосунки вважати щасливими?

Терплять ті, кому є що втрачати. Моя подруга живе з чоловіком і чудово знає, що він їй зраджує. Але вона не працює вже років 15, він має власний бізнес, великий будинок у передмістті, двоповерхова квартира у центрі міста, у обох власні авто - він забезпечує їй життя. Відсудити у нього вона нічого не зможе, подасть на розлучення - піде до мами в стару хрущовку. Власну справу організувати не додумалася (хоча має певні таланти і мала гроші щоб їх реалізувати, просто полінувалася). Тепер щоб жити як живе - треба терпіти зради.

В 39 не треба терпіти. В такому віці ще знаходять собі пару і живуть.

Не всі однакові у 39. Я не знайду, липнуть одні з недотра#ом.

А в 20 липли всі наче такі сурйозні😁
Та це життя)
В мене знайомі 35+ тільки першого знаходять, до того такі і липли!

Майже моя історія, але навіть мами з хрущовкою немає. І мій аргумент не авто, кв, хоча це теж, але номер один це син, який обожнює тата і я розумію, що розлученням я заберу його звичний комфорт, життя і освіту, тобто майбутнє.

Що вас тримає біля нього?

Такие истории на опыте моих знакомых заканчивались плачевно для женщин. Пример, свекровь осталась одна в 50 лет. И теперь вряд ли она устроит свою личную жизнь.

Моей бабушке было за 60, и она устроила личную жизнь) Зависит от неё

Мне кажется это очень тяжело. Примеряю иногда такой вариант на себя. Для меня бы уже не было отношений как таковых. Но я сама обеспеченная и не терпела бы.