ГоловнаЯ• 03 сентября 2023
У кого тривожність \ соціофобія з дитинства?
Тільки не така як у всіх перед екзаменом чи у дошки. А така жостка що не маєш змоги даже відповисти коли до тебе звертаються (будь-хто) це ще можна назвати соціофобією. Тебе називають білою вороную та цькують за це ще. А в голові кружляють думки - як правильно відповідсти? А якщо я не правильно відповім мене зацькують.
Та ще таке - коли тобі щось зробити треба наприклад яєшню приготовити, чи посуд помити ти переживаєш що зараз чайник сгорить, чи газ взорветьсяі що я не правильно посуд помою і на мене будуть триндіти за це до кінця життя
Як у вас склалось життя?
Від мене добавлю це більше від гіперопеки батьків та не правильного виховання. Що можете порадити як виховувати таку дитину?
Та ще таке - коли тобі щось зробити треба наприклад яєшню приготовити, чи посуд помити ти переживаєш що зараз чайник сгорить, чи газ взорветьсяі що я не правильно посуд помою і на мене будуть триндіти за це до кінця життя
Як у вас склалось життя?
Від мене добавлю це більше від гіперопеки батьків та не правильного виховання. Що можете порадити як виховувати таку дитину?
показать весь текст
1
47
0
У меня такой сын, ему 10 лет. Очень сложно входит в коллективы. Ему нужно полгода, как минимум чтоб привыкнуть. Из-за этого же не хочет на кружки . В первый класс шли рыдали, всю линейку прорыдал, год нужен был чтоб привык. И голова у него болела от количества детей в классе по первой . Прежде чем что-то сделать тревожиться много, сразу все сложности выстраивает. Я его поддерживаю, стараюсь взращивать самостоятельность, ведь я с мужем не вечна. И он будущий мужчина. Детские площадки всегда не любил и сад тоже.
4
Ага, вы так пишете будто это легко.
Сначала надо перебороть страх идти на интервью, и всех сопутствующих ’а вдруг я облажаюсь’, а вдруг не смогу ответить и вообще замолчу и тд, это очень сложно
Сначала надо перебороть страх идти на интервью, и всех сопутствующих ’а вдруг я облажаюсь’, а вдруг не смогу ответить и вообще замолчу и тд, это очень сложно
3
Вы не поняли, сменить специальность: под себя, такую, где не надо часто контактировать оффлайн с людьми, к примеру)
боже. как знакомо! не забудьте пожалуйста что еще психотерапевты есть. потому что это ад а не жизнь
Я задумываюсь над этим, но его ещё затащить туда нужно (
У меня муж совсем другой, он активный , всем всегда звонит , дружит , коммуникабельный очень. Он очень давит на сына, не понимает его(
У меня муж совсем другой, он активный , всем всегда звонит , дружит , коммуникабельный очень. Он очень давит на сына, не понимает его(
Я відвідувала психолога. Була і практична частина. Не скажу, що поборола соціофобію, але багато чого дізналася про неї. Не можна сказати, що в усьому винні батьки. Мені здається, що в основі соціофобії лежить низька самооцінка, насамперед, і тривожність, як особливість
1
І в мене такий малий. В Україні нічого не діагностували, хоча ми пройшли обстеження у безлічі спеціалістів. Зараз в Європі і вчителі в школі направили до психолога. Психолог підозрює якийсь розлад аутичного спектру. Направив до психіатра, але тут це довга історія, можна рік чекати на консультацію.
2
Ну так низька самооцінка з дитинства. І тут саме батьки винні. Мені мій батько казав, що я страшко і жодний чоловік в мій бік не подивиться. То звідки взятися самовпевненості і адекватній самооцінці?
4
ну у меня так было, не прям так сильно как вы описали, но приближенно. Потому что все время критиковали и осуждали. Боялась рот раскрыть или шаг ступить. То хожу не так , смотрю не так, сижу не так, говою не так.
1
Для того, щоб побороти соціофобію потрібно йти назустріч страху. Боятись, але робити. Уникання соціальних ситуацій посилює страх.
У меня социофобия с подросткового возраста. Жизнь у меня сложилась так себе. Мужчины были, была замужем, есть ребенок
1
Перша частина є у мене. А от щодо чайника ні.
Ну це ще з школи, напевно. Я пам´ятаю як до 9 класу була нормальна. Не боялася ,не соромилася відповідати на уроках навіть. А потім вже в 10му. коли звели всі класи в декілька ,то я залишилася зовсім без друзів в класі ,сиділа за портою сама деякий час. Однокласники якось почали сміялися коли я розказувала вірш. Відтоді почала боятися говорити в компаніях, коли слухає багато людей і взагалі боятись людей. Почала вважати що зі мною щось не так.
Ну це ще з школи, напевно. Я пам´ятаю як до 9 класу була нормальна. Не боялася ,не соромилася відповідати на уроках навіть. А потім вже в 10му. коли звели всі класи в декілька ,то я залишилася зовсім без друзів в класі ,сиділа за портою сама деякий час. Однокласники якось почали сміялися коли я розказувала вірш. Відтоді почала боятися говорити в компаніях, коли слухає багато людей і взагалі боятись людей. Почала вважати що зі мною щось не так.
1
І ’друзі ’ якраз в той період з´явились такі що критикували часто і зовнішність і голос і сміялися і все їм було не так. І часто сторонні люди казали що я так багато мовчу ,що треба щось розповісти їм. То я закрилася взагалі від людей. Таке. Потім забила. Живу як живеться. Пофіг. Не подобається їм ,то й не треба. Буду сама.
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу