ГоловнаЯ• 03 сентября 2023
У кого тривожність \ соціофобія з дитинства?
Тільки не така як у всіх перед екзаменом чи у дошки. А така жостка що не маєш змоги даже відповисти коли до тебе звертаються (будь-хто) це ще можна назвати соціофобією. Тебе називають білою вороную та цькують за це ще. А в голові кружляють думки - як правильно відповідсти? А якщо я не правильно відповім мене зацькують.
Та ще таке - коли тобі щось зробити треба наприклад яєшню приготовити, чи посуд помити ти переживаєш що зараз чайник сгорить, чи газ взорветьсяі що я не правильно посуд помою і на мене будуть триндіти за це до кінця життя
Як у вас склалось життя?
Від мене добавлю це більше від гіперопеки батьків та не правильного виховання. Що можете порадити як виховувати таку дитину?
Та ще таке - коли тобі щось зробити треба наприклад яєшню приготовити, чи посуд помити ти переживаєш що зараз чайник сгорить, чи газ взорветьсяі що я не правильно посуд помою і на мене будуть триндіти за це до кінця життя
Як у вас склалось життя?
Від мене добавлю це більше від гіперопеки батьків та не правильного виховання. Що можете порадити як виховувати таку дитину?
1
ВЫВсеВрете• 03 сентября 2023
т.е. вы с детства страдает психрасстройством и ничего ч этим не делаете
6
Мстящий за Зайца• 03 сентября 2023
По описанию это не просто тревожность, а скорее расстройство психики. Я бы не воспитывала, а лечила.
1
Трейдер кріпти• 03 сентября 2023
Піти працювати менеджером з продажу. Мені допомогло, розговорилася
Пару-трійку прибацаних клієнтів (а в продажах без цього не буває) дуже лікують психічні розлади подібні вашим
2
4
1
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляВЫВсеВрете
т.е. вы с детства страдает психрасстройством и ничего ч этим не делаете
так. в дорослому віці випадково потрапила к психотерапевту. пью антидепресанти. допомогли.
Рогнеда Карповна• 03 сентября 2023
У меня.но у меня с детства ад дома был,я от страха в туалет ночью встать боялась,потом такие же отношения выпали.сейчас немного учусь нормально жить вычеркнув прошлое
3
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляТрейдер кріпти
Піти працювати менеджером з продажу. Мені допомогло, розговорилася
Пару-трійку прибацаних клієнтів (а в продажах без цього не буває) дуже лікують психічні розлади подібні вашим
ось нічого подібного. я так робила це тількі посилило ситуацію. та мене в перший день і вигнали
1
2
ЯяяКакаджамбо• 03 сентября 2023
Боже, у всьому винуваті завжди батьки. Любили - фобії, не любили - купа психічних розладів. Ну ппц
2
5
4
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляРогнеда Карповна
У меня.но у меня с детства ад дома был,я от страха в туалет ночью встать боялась,потом такие же отношения выпали.сейчас немного учусь нормально жить вычеркнув прошлое
теж саме. тільки я таких моментів не дописала в посту. як вчитеся жити?
Рогнеда Карповна• 03 сентября 2023
Ответ дляГоловнаЯ
теж саме. тільки я таких моментів не дописала в посту. як вчитеся жити?
Ношу психологическую маску.с остальными людьми отношений нормальных выстроить не получается
1
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляЯяяКакаджамбо
Боже, у всьому винуваті завжди батьки. Любили - фобії, не любили - купа психічних розладів. Ну ппц
а хто допоможе дитині? я сама пійду запишусь к психотерапевту? батьки в ті часи і не знали шо то таке
Неначасі• 03 сентября 2023
У мене було дещо схоже в дитинстві по частині «білої ворони»: я боялась сказати лишнє слово, та й взагалі якесь слово.
Мене навіть образливо назвала одна знайома голограмою. Типу я ніби є, але мене начебто немає.
Комплекси всі йшли з дитинства, в мене була пігментна пляма на обличчі та криві зуби, це все я намагалась сховати. Постійно опускала голову, щоб не дивились мені в лице, ось після цього й почалась соціофобія. Зуби підрівняли аж в кінці 11 класу, і то потім я ще ходила з опущеною губою, звичка закривати брекети, не можна нормально говорити та посміхатись.
Пляму теж з часом прибрала.
Але тривалий час комплекси переслідували мене й надалі.
Зараз, що саме цікаве, пляма повернулась на те саме місце (у жовтні піду на видалення), але я не переймаюсь через неї, дивлюсь людям в очі. Якось після 30 років стало всеодно на такі дрібниці
Мене навіть образливо назвала одна знайома голограмою. Типу я ніби є, але мене начебто немає.
Комплекси всі йшли з дитинства, в мене була пігментна пляма на обличчі та криві зуби, це все я намагалась сховати. Постійно опускала голову, щоб не дивились мені в лице, ось після цього й почалась соціофобія. Зуби підрівняли аж в кінці 11 класу, і то потім я ще ходила з опущеною губою, звичка закривати брекети, не можна нормально говорити та посміхатись.
Пляму теж з часом прибрала.
Але тривалий час комплекси переслідували мене й надалі.
Зараз, що саме цікаве, пляма повернулась на те саме місце (у жовтні піду на видалення), але я не переймаюсь через неї, дивлюсь людям в очі. Якось після 30 років стало всеодно на такі дрібниці
Рогнеда Карповна• 03 сентября 2023
Ответ дляГоловнаЯ
теж саме. тільки я таких моментів не дописала в посту. як вчитеся жити?
С того что реально помогает,общение с такими же пострадавшими от детства ’счастливого’.остальные вас не поймут и шарахаться будут,если откроетесь им
2
Трейдер кріпти• 03 сентября 2023
Ответ дляГоловнаЯ
ось нічого подібного. я так робила це тількі посилило ситуацію. та мене в перший день і вигнали
А мені допомогло. Спочатку навіть подзвонити боялася, не те що вживу зустрітися з клієнтом. Десь рік на вхідних дзвінках попрацювала. Потім потихеньку сама дзвонити наважилася. А потім і до зустрічей справа дійшла
ЯяяКакаджамбо• 03 сентября 2023
Ответ дляГоловнаЯ
а хто допоможе дитині? я сама пійду запишусь к психотерапевту? батьки в ті часи і не знали шо то таке
А чому ви зараз як доросла людина не можете дати собі раду, але звинувачуєте батьків, що вони повинні були вам допомогти?
1
2
Чудо Ф_ф КеДаХ• 03 сентября 2023
Ответ дляЯяяКакаджамбо
А чому ви зараз як доросла людина не можете дати собі раду, але звинувачуєте батьків, що вони повинні були вам допомогти?
Может чтобы другие учли такой опыт и не калечили детей своих?
4
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляЯяяКакаджамбо
А чому ви зараз як доросла людина не можете дати собі раду, але звинувачуєте батьків, що вони повинні були вам допомогти?
я вже можу дати собі раду з антидепресантами., не зі всіма питаннями, але я ходжу на роботу соціалізувалась.зі всіма колегами спілкуюсь з моєю соціофобією це не аби яке досягнення. після всього пережитого. Ну а батьки, якщо стати на їхне місце я би теж щось робила з такою дитиною пійшла би до школьного психолога мінімум. А говорити мені що я погана і шо я не хочу контактувати нормально зі сверсниками і т.д. це тільки шкодило мені. так вони дуже зі мною намучались. я це знаю. но зараз пост я зробила, щоб знайти таких людей як я, а не засуджувати батьків. ., хочеться вірити, що я не одна така в цілому світі
1
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляЧудо Ф_ф КеДаХ
Может чтобы другие учли такой опыт и не калечили детей своих?
дякую
Украиночка• 03 сентября 2023
Мені здається, що ви все в кучу змішали.
І гіперопіка батьків тут не ключова.
В мене і тривожність, і соціофобія. Я от чесно і клієнтів боюся, і перед кабінетом будь якої тітоньки з держустанови чи поліклініки ноги трусяться (хоча я вже сама на роль тітоньки підходжу). Але я все це роблю і майже не транслюю тривожності - і клієнтам телефоную не затинаючись, і в установи доводиться ходити. Зовні все норм і нічим не відрізняюся, але ніхто не знає яку тривожність і внутрішні переживання відчуваю. І психосоматика є - щодня перед зміною розлад шлунку і страх як перед екзаменом. А у вихідні дні навпаки запор і все норм. Ще в теплих продажах працюю, це для мене брррр.
А батьки тут ні при чому, навіть якщо гіперопіка була, за роки дорослого життя вже 100 раз можна було надолужити втрачене і соціалізуватися.
І гіперопіка батьків тут не ключова.
В мене і тривожність, і соціофобія. Я от чесно і клієнтів боюся, і перед кабінетом будь якої тітоньки з держустанови чи поліклініки ноги трусяться (хоча я вже сама на роль тітоньки підходжу). Але я все це роблю і майже не транслюю тривожності - і клієнтам телефоную не затинаючись, і в установи доводиться ходити. Зовні все норм і нічим не відрізняюся, але ніхто не знає яку тривожність і внутрішні переживання відчуваю. І психосоматика є - щодня перед зміною розлад шлунку і страх як перед екзаменом. А у вихідні дні навпаки запор і все норм. Ще в теплих продажах працюю, це для мене брррр.
А батьки тут ні при чому, навіть якщо гіперопіка була, за роки дорослого життя вже 100 раз можна було надолужити втрачене і соціалізуватися.
2
3
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляНеначасі
У мене було дещо схоже в дитинстві по частині «білої ворони»: я боялась сказати лишнє слово, та й взагалі якесь слово.
Мене навіть образливо назвала одна знайома голограмою. Типу я ніби є, але мене начебто немає.
Комплекси всі йшли з дитинства, в мене була пігментна пляма на обличчі та криві зуби, це все я намагалась сховати. Постійно опускала голову, щоб не дивились мені в лице, ось після цього й почалась соціофобія. Зуби підрівняли аж в кінці 11 класу, і то потім я ще ходила з опущеною губою, звичка закривати брекети, не можна нормально говорити та посміхатись.
Пляму теж з часом прибрала.
Але тривалий час комплекси переслідували мене й надалі.
Зараз, що саме цікаве, пляма повернулась на те саме місце (у жовтні піду на видалення), але я не переймаюсь через неї, дивлюсь людям в очі. Якось після 30 років стало всеодно на такі дрібниці
Мене навіть образливо назвала одна знайома голограмою. Типу я ніби є, але мене начебто немає.
Комплекси всі йшли з дитинства, в мене була пігментна пляма на обличчі та криві зуби, це все я намагалась сховати. Постійно опускала голову, щоб не дивились мені в лице, ось після цього й почалась соціофобія. Зуби підрівняли аж в кінці 11 класу, і то потім я ще ходила з опущеною губою, звичка закривати брекети, не можна нормально говорити та посміхатись.
Пляму теж з часом прибрала.
Але тривалий час комплекси переслідували мене й надалі.
Зараз, що саме цікаве, пляма повернулась на те саме місце (у жовтні піду на видалення), але я не переймаюсь через неї, дивлюсь людям в очі. Якось після 30 років стало всеодно на такі дрібниці
добре що у вас все пройшло. Добра Вам!
Чудо Ф_ф КеДаХ• 03 сентября 2023
Ответ дляГоловнаЯ
я вже можу дати собі раду з антидепресантами., не зі всіма питаннями, але я ходжу на роботу соціалізувалась.зі всіма колегами спілкуюсь з моєю соціофобією це не аби яке досягнення. після всього пережитого. Ну а батьки, якщо стати на їхне місце я би теж щось робила з такою дитиною пійшла би до школьного психолога мінімум. А говорити мені що я погана і шо я не хочу контактувати нормально зі сверсниками і т.д. це тільки шкодило мені. так вони дуже зі мною намучались. я це знаю. но зараз пост я зробила, щоб знайти таких людей як я, а не засуджувати батьків. ., хочеться вірити, що я не одна така в цілому світі
Ви не одна, навкруги вас богато людей, невпевнених в собі, з комплексами, травмами.. просто вони це приховують і намагаються носити маски, грати різні ролі.. Це потрібно памʼятати, щоб трошки розслабитись і увійти в цю гру.
5
Сижу_и_плачу• 03 сентября 2023
Ответ дляГоловнаЯ
а хто допоможе дитині? я сама пійду запишусь к психотерапевту? батьки в ті часи і не знали шо то таке
А у меня еще и считали придурью, типа надо наоборот заставлять звонить по телефону, общаться и тд. А мне от этого только хуже было
3
Чудо Ф_ф КеДаХ• 03 сентября 2023
Ответ дляУкраиночка
Мені здається, що ви все в кучу змішали.
І гіперопіка батьків тут не ключова.
В мене і тривожність, і соціофобія. Я от чесно і клієнтів боюся, і перед кабінетом будь якої тітоньки з держустанови чи поліклініки ноги трусяться (хоча я вже сама на роль тітоньки підходжу). Але я все це роблю і майже не транслюю тривожності - і клієнтам телефоную не затинаючись, і в установи доводиться ходити. Зовні все норм і нічим не відрізняюся, але ніхто не знає яку тривожність і внутрішні переживання відчуваю. І психосоматика є - щодня перед зміною розлад шлунку і страх як перед екзаменом. А у вихідні дні навпаки запор і все норм. Ще в теплих продажах працюю, це для мене брррр.
А батьки тут ні при чому, навіть якщо гіперопіка була, за роки дорослого життя вже 100 раз можна було надолужити втрачене і соціалізуватися.
І гіперопіка батьків тут не ключова.
В мене і тривожність, і соціофобія. Я от чесно і клієнтів боюся, і перед кабінетом будь якої тітоньки з держустанови чи поліклініки ноги трусяться (хоча я вже сама на роль тітоньки підходжу). Але я все це роблю і майже не транслюю тривожності - і клієнтам телефоную не затинаючись, і в установи доводиться ходити. Зовні все норм і нічим не відрізняюся, але ніхто не знає яку тривожність і внутрішні переживання відчуваю. І психосоматика є - щодня перед зміною розлад шлунку і страх як перед екзаменом. А у вихідні дні навпаки запор і все норм. Ще в теплих продажах працюю, це для мене брррр.
А батьки тут ні при чому, навіть якщо гіперопіка була, за роки дорослого життя вже 100 раз можна було надолужити втрачене і соціалізуватися.
Ну от вам приклад) людина увійшла у гру і живе життя) як може.
2
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляУкраиночка
Мені здається, що ви все в кучу змішали.
І гіперопіка батьків тут не ключова.
В мене і тривожність, і соціофобія. Я от чесно і клієнтів боюся, і перед кабінетом будь якої тітоньки з держустанови чи поліклініки ноги трусяться (хоча я вже сама на роль тітоньки підходжу). Але я все це роблю і майже не транслюю тривожності - і клієнтам телефоную не затинаючись, і в установи доводиться ходити. Зовні все норм і нічим не відрізняюся, але ніхто не знає яку тривожність і внутрішні переживання відчуваю. І психосоматика є - щодня перед зміною розлад шлунку і страх як перед екзаменом. А у вихідні дні навпаки запор і все норм. Ще в теплих продажах працюю, це для мене брррр.
А батьки тут ні при чому, навіть якщо гіперопіка була, за роки дорослого життя вже 100 раз можна було надолужити втрачене і соціалізуватися.
І гіперопіка батьків тут не ключова.
В мене і тривожність, і соціофобія. Я от чесно і клієнтів боюся, і перед кабінетом будь якої тітоньки з держустанови чи поліклініки ноги трусяться (хоча я вже сама на роль тітоньки підходжу). Але я все це роблю і майже не транслюю тривожності - і клієнтам телефоную не затинаючись, і в установи доводиться ходити. Зовні все норм і нічим не відрізняюся, але ніхто не знає яку тривожність і внутрішні переживання відчуваю. І психосоматика є - щодня перед зміною розлад шлунку і страх як перед екзаменом. А у вихідні дні навпаки запор і все норм. Ще в теплих продажах працюю, це для мене брррр.
А батьки тут ні при чому, навіть якщо гіперопіка була, за роки дорослого життя вже 100 раз можна було надолужити втрачене і соціалізуватися.
якщо б мене життя не ’занесло’ к психотерапевту то я би з цього не вибралася мені хотілось покінчити життя самогубством. тому шо мене ніхто не розумів. ’Успакойся все нармальна! ’ - универсальный ответ на все мои не могу и не хочу. А я не могла заспокоїтися. Зараз усе добро хоча іноді на мене находить боязнь начальника і т.д.
Сижу_и_плачу• 03 сентября 2023
Ответ дляЧудо Ф_ф КеДаХ
Ну от вам приклад) людина увійшла у гру і живе життя) як може.
Но проблема не исчезла, это все очень выматывает. Я тоже научилась притворяться, но близкие отношения построить пока не получается
1
Чудо Ф_ф КеДаХ• 03 сентября 2023
Ответ дляСижу_и_плачу
Но проблема не исчезла, это все очень выматывает. Я тоже научилась притворяться, но близкие отношения построить пока не получается
Возможно, это просто не ваше: быть в отношениях. Либо еще не время.
3
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляСижу_и_плачу
А у меня еще и считали придурью, типа надо наоборот заставлять звонить по телефону, общаться и тд. А мне от этого только хуже было
у мене теж. ((((( сочувствую
Сижу_и_плачу• 03 сентября 2023
Ответ дляЧудо Ф_ф КеДаХ
Возможно, это просто не ваше: быть в отношениях. Либо еще не время.
Но хочется ж, а не можется
Украиночка• 03 сентября 2023
Ответ дляСижу_и_плачу
А у меня еще и считали придурью, типа надо наоборот заставлять звонить по телефону, общаться и тд. А мне от этого только хуже было
Це справді не допомагає, а такі поради навіть сучасні коучі дають (вийти з зони комфорту і телефонувати не знайомим, заговорити і попросити про щось людину з вулиці).
По іронії долі я і диспетчером, і оператором колл центру, і менеджером з продажу працювала - не доплмагає. Переламати себе заради роботи можу, але змінитися і звикнути - ні.
По іронії долі я і диспетчером, і оператором колл центру, і менеджером з продажу працювала - не доплмагає. Переламати себе заради роботи можу, але змінитися і звикнути - ні.
Чудо Ф_ф КеДаХ• 03 сентября 2023
Надо работать с восприятием жизни и осознанием того, что жизнь - это игра, бояться бесполезно, но нормально. Для каждого темп и прогресс такой работы будет индивидуален. Кому то сложнее, а кому то проще будет даваться.
1
автор
ГоловнаЯ
• 03 сентября 2023
Ответ дляСижу_и_плачу
А у меня еще и считали придурью, типа надо наоборот заставлять звонить по телефону, общаться и тд. А мне от этого только хуже было
у меня дрожали руки ничего выдавить из себя не могла кроме ’здравствуйте’ а потом на недели 2 - мысли вот я дура почему я не правильно сказала. почему я не могу объяснить чего звоню.... ад короче
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу