Зжирає почуття вини до дитини через чоловіка.

Дівчата, добрий день. Реву.
Дитині 2 роки. Чоловік в декреті, я працюю. Це моя ініціатива, чоловік підтримав.
Останні 3 місяці, я в будні приходжу з роботи і дитина від мене ні на секунду не відходить. Ми граємо, читаємо. В вихідні те ж саме:з ранку і до вечора, лише півтора години денного сну. Я навіть купаюся коли дитина засне і валюся з ніг спати.
Останній місяць прошу чоловіка хоч один день в вихідний заняти дитину, щоб я тупо полежала, виспалася, почитала книгу, просто відпочила. Відповідь:а що я можу зробити, дитина скучає.
Вчора домовилися, із чоловіком і дитиною, що я сьогодні відпочиваю, заінтересуй дитину.
Зранку чую дитина встала і прийшла до чоловіка, а той :почекай, я дочитаю. І в телефоні просидів десь хвилин 20-30. Дитина помаялась, помаялась і прийшла до мене:мамо, йдемо малювати.
Я псіханула і зібралася і поїхала на іншу нашу квартиру.
Вот лежу, відпочиваю, а сльози душать і льються рікою, що я егоїстка, дитині відмовила. В результаті ні відпочинку, і дитині відмовила і душа болить.
Дівчата, поговоріть зі мною, будь ласка.