Як аргументувати своє небажання спілкуватися з батьком дитини, крім грошей?

Ось так склалося моє життя що народила я рано, дякувати Богу, з батьком дитини ми одружені не були, ще на ранніх строках вагітності він показав своє справжнє обличчя.
Після народження дитини, я завчасно попередила коли піду реєструвати, він був типу зайнятий, сумлінно чекала той місяць що за законом у мене був на отримання свідоцтва про народження, часу у батька не знайшлося щоб прийти зі мною до РАЦСу і визнати батьківство, тому я отримала документи як одинока мати.
За 12 років ну може кілька тисяч гривень він дав, усе бідненькому грошей немає. Нещасний, я маю сплачувати оренду, забезпечувати дитину, якось жити і ніхто не питає чи маю я гроші чи ні, треба, а він живучи у власному помешканні на дитину щось ніколи грошей не має (а на сигарети кожен день знаходяться).
В принципі, він має бажання спілкуватися, але чомусь кожна наша зустріч закінчується скандалом
, побиттям, викликом поліції (і звісно винна обовʼязково я, я ж неадекватна).
Тому я вже багато років обираю ховатися і тікати.
Його бабуся з дитиною спілкуватися хоче, але є нюанс, вона використовує це задля налогодження стосунків із своїм внуком, то ж я бабайка, не дозволяю спілкуватися йому з власною дитиною, а вона як брала дитину, обов’язково запрошувала онука, бо що ж то.
Так вони допекли мене що я поїхала за 600км, світ за очі.
Тепер вона плаче що сумує, а я ж винна у всіх смертних гріхах, а коли я кажу що він юридично не батько, він дитині копійки не дасть, бо йому пофіг, він ніхто і я не маю йому давати дитину, одразу «причем тут деньги?», ну дійсно до чого?
Ось мені цікаво, як аргументувати небажання спілкуватися з цією людиною щоб бабця заспокоїла свої таланти і перестала робити так, як я прошу не робити?