Мама постійно гонить на тата...

Я бачу що у багатьох родинах така фігня. В мене нажаль теж так було. І я дурна, коли батько був живий, вірила всьому, що мати каже, і звонила батькові, що б сказати йому , що він погано робить. Він псіхував, кричав не лізь. Як батько помер, мені довелося з мамою пожити 3 місяці ( не пов´язано зі смертю тата, її це не підкосило, я продала квартиру і переїзжала в інше місце, де ще був ремонт) , я зрозуміла, що винен у всьому був не батько. Це жах, що вона за людина. Я сама хотіла кожен день натовкти їй маттючя , бо вона себе вела нестерпно. І це все не було пов´язано зі смертю батька.
Я не витерпіла одного разу і все їй сказала, то вона сиділа ридала. І що ви думаєте, вона змінилась? Ні.
Я на похороні батька дуже плакала, не знаю, але це був жах, що зі мною робилось. Я це не при людях, а сама закрилась у кімнаті. Мама все бачила, то довго мене дьоргала, що за нею і сльозинки не пророню. І я вже поживши з нею, розумію, що вона права.

Уявила, смішно вийшло, але я так ніколи не зможу))

О, я для мами теж завжди на татовій)))але правда, для тата виглядає, що я на маминій...

Автор, скільки вам рочків? Я в 15 криком послала обох і предложила всі претензії, критику, жалоби виказувати один одному напряму. Взяли телефон і вперед. А я замахалась слухати ЇХ життя і ЇХ відносини. Вони дорослі, то ЇХ проблеми. Я третя лишня там. І справа не в тому що у папи склалося, а у мами ні. Обое очерняли. Справа в тому що то ЇХ віносини, якими вори МЕНЕ замахали. Все дитинство. Дорослі люди, дляжалоб є подружки, або дзеркало. Але не я.

Рочків мені вже багатенько- є вже своя сім´я і дітки))) Мамі говорила і спокійно, і з криками, і плакала, і просила- толку 0. Проходить якийсь час і наша пєсня хороша ...