Прокинулась в сльозах через роботу.

Не можу зрозуміти чи люблю я свою роботу чи ні. Бувають такі моменти, коли обожнюю, бувають такі , коли все починає дратувати і захожу на работа юа і шукаю нову роботу. Колектив норм, зп середня 18-23 тисячі за місяць, не густо, але на базові потреби вистачає, графік 2/2. В вихідні дні можу взяти переробітки, щоб підзаробити, або коли вдома, проходжу свої курси. Буває так, що ненавиджу роботу, психую, кричу, що ця робота не цінна, що я таку роботу де хоч знайду і тд. Тут я два роки працюю, і інколи тема розвитку мене змушує підшукувати щось краще, тим паче, скоро я закінчую своє навчання, і вже майже готова пробувати себе в трішки іншому. І ось вчора з цими думками я лягла спати, і сниться мені вночі сон, наче я психонула і написала заяву на звільнення, пішла на іншу роботу, а там зовсім інший принцип роботи, там те, що я ніколи не робила, що на мене нова керівниця накричала, що ми посварились з нею, і в той момент я сумую за своєю роботою, своїм колективом, прийшла до них, щоб попроситись назад, а вони взяли на моє місце чоловіка на ім´я Олег. Хто такий Олег, чому саме Олег, я не зрозуміла. В мене і знайомих немає з таким ім´ям. До чого це все. І я прокинулась вночі від того, що ридаю, від того що втратила роботу, що не цінувала те що мала, і що дороги назад немає. Яка мораль цього сну? Я думаю, цінувати те, що маєш.