вкрации• 15 октября 2024
Мами діток із важкими захворюваннями…
Мені просто треба з кимось поговорити. З кимось, таким, як я… Бо, хтось інший, не переживаючи подібний досвід, навряд чи зможе зрозуміти.
Мами, чиі діти мають складні діагнози, важкі захворювання, інвалідність, як ви тримаєтесь??? Що вам допомагає не впасти у прірву відчаю і зневіри? Що є вашою точкою опори…?
Я відчуваю, що не можу більше. Я повністю виснажена. Не маю ні надії, ні віри, ні сподівань. Не знаю, де віднайти сили для цього життя. Нічого в ньому не справдилося. Але, цей удар нищівний.
Мами, чиі діти мають складні діагнози, важкі захворювання, інвалідність, як ви тримаєтесь??? Що вам допомагає не впасти у прірву відчаю і зневіри? Що є вашою точкою опори…?
Я відчуваю, що не можу більше. Я повністю виснажена. Не маю ні надії, ні віри, ні сподівань. Не знаю, де віднайти сили для цього життя. Нічого в ньому не справдилося. Але, цей удар нищівний.
34
57
0
Цей удар переживете. Правда добавиться сивини і зморшок. Треба прийняття. Все з часом. Всі ми сильні
2
4
7
нам в 3,4 аутизм ставили, то я тогда думала что это крах жизни и вообще все жизнь конченна((( мне помогла церковь и успокоительные! Очень сочувствую Вам и понимаю((
5
Гарної поради не буде. Гідазепам 4 таблетки підряд мені нічим не допоміг. Шукайте опору — батьків, чоловіка, сестру, подругу, кому буде не байдуже і хто зможе слухати постійно вас. Кричіть, плачте, не тримайте в собі, здоров’я мами, на жаль, похитується одразу майже у всіх. Бережіть себе, ви потрібні дитині.
1
9
Даже не знаю… чио бы что то прям помогало то нет…
Иногда когда в делах или гуляем я немного отвлекаюсь, думаю про что то другое, а так всегда одни и те же мысли про диагноз
Сначала ломала голову, все думала какой у нас диагноз, так как рвачи разводили руками, а как пришла генетика и узнала наверника, теперь ломаю голову как быть дальше 🤷♀️
Иногда когда в делах или гуляем я немного отвлекаюсь, думаю про что то другое, а так всегда одни и те же мысли про диагноз
Сначала ломала голову, все думала какой у нас диагноз, так как рвачи разводили руками, а как пришла генетика и узнала наверника, теперь ломаю голову как быть дальше 🤷♀️
Дивлячись яке захворювання, у мене у сина епі, але він повністю самостійний, приймає ліки. Є аутичні риси. Звісно він не буде таким самостійним дорослим як інші, але дитинство в нього дуже гарне і далі я йому теж допоможу. Ніколи не думаю про те що в мене дитина інвалід, просто у нас так та і все.
Ще в його роки 4 від психолога почула, що ні з ким неможна порівнювати і любити треба безумовно, мені це допомогло не надавати надмірної проблеми діагнозу. Робимо все що можемо)
Ще в його роки 4 від психолога почула, що ні з ким неможна порівнювати і любити треба безумовно, мені це допомогло не надавати надмірної проблеми діагнозу. Робимо все що можемо)
15
Всё зависит от диагноза. Думала как написать, как не напишу, получается фигня.
Одним словом, есть диагнозы с которыми можно жить, не так как мечтал, но можно.
А есть такие после которых, как сказала мама одной девочки, Вы ещё обязательно будете смеяться когда-нибудь, но это будете уже не Вы.
Если у Вас второй случай, просто живите короткими дистанциями, не думайте о будущем, ищите опору. Обнимаю Вас.
Одним словом, есть диагнозы с которыми можно жить, не так как мечтал, но можно.
А есть такие после которых, как сказала мама одной девочки, Вы ещё обязательно будете смеяться когда-нибудь, но это будете уже не Вы.
Если у Вас второй случай, просто живите короткими дистанциями, не думайте о будущем, ищите опору. Обнимаю Вас.
16
2
я мама ребенка, у которого неизлечимый диагноз, это было как снег на голову, нейрообластома забрюшного пространства. Боролись, прошли все возможные и невозможные лечения, обследования, Германия, Израиль, Беларусь (там был наш донор, низкий поклон ему), мы боролись до последней минуты, между протоколами лечения гоняли на море, ждали ЕВРО 2012 даже мяч купили, собирались в первый класс поучать двенадцатки.... Наша борьба закончилась....Вам желаю просто принять болезнь, но не смириться, так как шанс есть всегда!!!! Использовать все шансы. все! Обнимаю, материнская любовь способна на многое, даже на чудо.
2
36
Я не хочу писати діагноз. Рідкісна судинна паталогія. Було вже близько 10 операцій, зараз готуємося до наступної.
17
В 2017 переїхала до Польщі, де є садки і школи для неповносправних дітей , і для мого з аутизмом +оформила довоз до закладу і з закладу до дому. Вийшла на роботу, відповідно зявився час поза хворобою сина , і кошти на якісь його потреби. Переїжджала мала вигляд зомбі, в повному розумінні цього слова, знесилена і втомлена без перепочинку, постійно в цьому готуючись ( в мене важкий малий був). Зараз малий відкориговантй наскільки то можливо в його стані ( біомедичне лікування), чемний радісний, зовсім без істерик але на альтернативній комунікації. А в мене є можливість займатись ще чомусь в тому житті . Але ми були вдвох з чоловіком, самій важче звісно. Обіймаю 🫂
13
А вообще автор нужно стараться отпустить ситуацию и думать о себе, уделять
время и баловать себя, как бы грубо это не звучало…
Ведь все это скажется потом на вашем здоровье, как психическом так и физическом, а нашим особенным деткам мы нужны здоровыми, ведь мы их главная опора в жизни
У меня правда пока плохо получается) но я стараюсь
время и баловать себя, как бы грубо это не звучало…
Ведь все это скажется потом на вашем здоровье, как психическом так и физическом, а нашим особенным деткам мы нужны здоровыми, ведь мы их главная опора в жизни
У меня правда пока плохо получается) но я стараюсь
5
Я зустрічала раніше в темах вашу історію. Ви дуже мужня. Вашій дитині пощастило мати своєю мамою вас. Дякую вам за підтримку .
1
Дякувати Богу, в нас не все так безнадійно. Але, таке життя дуже виснажує у всіх сенсах. Це ніби бомба сповільненої дії. Ніколи не знаєш, чого очікувати наступного разу. Постійні обстеження, величезна кількість перенесеного загального наркозу, очікування результатів, страх…
Дякую вам за теплі слова.
Дякую вам за теплі слова.
7
В Польше реально есть? Потому что полный треш с моим аутистов в школе ( такое ощущение, что я в совок попала
Я плачу від ваших слів. Мабуть, я занадто слабка для такого вопробовування. Почуття провини просто зʼїдає. Я розумію, що потрібна своїй дитині здоровою, стабільною і сильною, а просто не можу дати собі раду(((((
1
6
Автор, ну яке почуття провини? Ви стільки зробили для своєї дитини, і продовжуєте робити.
Ви молодець, ви сильна. Шукайте хоча б мінімальні причини для радості
Ви молодець, ви сильна. Шукайте хоча б мінімальні причини для радості
10
тоже плачу, так как я понимаю как вам тяжело...когда накатывает отчаяние, но вера должна быть сильней. здоровья вам и вашему ребенку.
7
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу