Ви жалкуєте про якісь старі викинуті речі?

Жалкую, але вибору не було в мене.Викидала не я.

Да, жалею
Переезжали и часть раздали, часть выкинули(
А потом все в жизни поменялось и мы вернулись и нужно было все заново покупать то, что раздали и выкинули...

Не жалкую. Як раз другий день роблю очистку будинку

Да, тоже жалею.
Хату в селе продавали без меня, тетка оставила все. Хотя знала, что я хочу комод и пару книг. Она была на бусе, могла бы захватить. Но просто не стала морочиться

В мене теж нема вдома багато хламу. Я люблю простір. Але деяким речам наче призначене в мене те і те місце. Думаю, як круто воно тут виглядало б.
Мисник наприклад в альтанці біля груби, рогач, щоб піднімати баняк з тої груби. На миснику глеки і тарілки оті старі

Може скажу дурне - їдьте туди і питайте чи не продають. Як правило такі пориви не просто так. Але взагалі , я б ніколи не продала бабусину хату. Квартири всі перепродала б, а дім де проходило дитинство ні... я от згадую про Рожі ( кущові троянди ) з двох сторін від брами. Мене бабуся просила лазити під ними і збирати пелюстки на варення. Бабуся померла в мої 4, а я досі памʼятаю. Планую колись посадити їх на тому ж місці.

Що таке мисник?

Ні не жалкую. Думала реставрувати але не хочу витрачати на це свій час. В мене антикваріату не було, а радянське мені не шкода.

Моя бабуся мала швейну машину Зінгер. Шила для себе, дому, дідусь на ній шив головні убори.
Ми переїхали, бо батьки розлучилися, її занедбали. Це єдине, про що я шкодую. Не хватило наглості попросити бабусю, поки вона була жива. :(

Толку, що я мамину не продала?
Розвалюється, двічі обікрали під 0.
В цьому році і венгерку обтрусили.

Сын моей тети продал бабушкину икону. Почему он решил, что имеет право сам решать такие вещи , до сих пор с сестрой понять не можем. Жалко. Если бы мы знали, сохранили,как семейную реликвию. Но нас никто не спросил.

Я стараюсь не згадувати,що я викинула ,чи віддала)
Звичайно, були речі, коли думала що можна було не викидати. Або рік-два назад за копійки зимові комбези дитячі продала,думаю от дурна,можна було дорожче продавати. Але вже як є)
Немає сенсу згадувати щось

Я шкодую, що викинула аудіо та відео касети, тато досі про це не знає.
І шкодую, що бабуся без мого відома продала дачу, а там у підвалі зберігалися мої дитячі ’скарби’ - книги, малюнки, вірші (в дитинстві та юності писала вірші, потім перестала).
Взагалі з мого дитинства не залишилося нічого - ні книг, ні іграшок. Якось навіть образливо, що не потрібні книги на зразок кількох томів Леніна зберігали в квартирі, а мої улюблені книги ні.
Щодо бабусиного посуду і подібних речей - в юності мріяла викинути цей ’хлам’, але не дозволяла бабуся. А зараз з´явились сантименти і стало шкода викидати.
Але насправді ці бабусині речі добряче зношені і підвладні часу - і посуд, і меблі (в квартирі моєї бабусі збереглися деякі меблі з дерева, напевно з 50их років) і годинники. Тобто і дорогі як пам´ять, але все ж таки не практичний хлам.
Тому цілком можливо, що і ви пам´ятаєте їх з дитинства в доброму стані, яскраві спогади і сни, а насправді вони б зараз як музейний експонат виглядали і забирали простір.

Я дуже легко розтаюсь з речами не тримаю зайвого все на смітник люблю щоб було все просторо і не заставлено тому все швидко не потрібне викидаю а якихось дорогих старинних речей серед викинутого у нас не було щоб за ними сумувати.

Глобальні речі не продавала,а над якимось одягом і ще чимось не чахну.
Вас прочитала і подумала, як добре,що мої батьки не продали бабусину хату. Приїжджаєш туди раз на рік,хоч і пустка,але душа більше ніде так себе добре не почуває як там. Мені вже 32,а коли я там-я знову мале дівча,яке бігає і безтурботно живе це життя. В тому році білили і фарбували хату, хоч і старенька вже, але не можу просто кинути і забути за неї. Якщо є місце душі десь,то моя саме там. Ніколи не продам. За жодні гроші.

Справа в тому, що в хаті треба жити, щоб вона не прийшла в негодність. Топити регулярно.
Нам за 350 км не з руки було їздити. Машини навіть не було тоді. Це я вже зараз вийшла заміж, свої діти підросли і в мене з´явились такі можливості.
Але і дитиство моє там не проходило. Приїздили 2 рази на рік взимку на Різдво у бабусі ДН було, і влітку на тиждень чи два привозили нас.
Іншої бабусі хату ми зберегли і перебудували. Але там Київська обл, зовсім інша історія

Мисник це поличка на стіні, де посуд ставили щоб висихав. У нас був саме такий мисник побутовий, з гачками для чашок.
А були ще і просто для краси мисники, де гарні тарілки ставили як декор

Ні про що не шкодую,пішла вперед і вперед,навіть і не памʼятаю