Финал какой книги больше всего огорчил вас в детстве?

О, да, напомнили, тоже в детстве читала)

А давно прибрали? Мій син у 9му класі, то був цей твір.

Навіщо?
Так можна готувати - не переготувати. Увесь біль світу все одне через себе не прогониш - психіка не витримає, то навіщо це дітям? Чи є якісь дослідження, що ’навчитися’ емпатії можна лише до певного віку? Так ось, навчити цьому взагалі неможливо. Ємпатія і людяність або є, або нема. Коротше, я не згодна із тим, що дітям з раннього віку така є необхідність психіку ламати. А велика кількість творів саме це й роблять

Там 7 книг)) Вот прочитаете последнюю книгу и поймёте.

Мені взагалі цей письменник не подобається
Чому він став классикою дитячої літератури, яке добре-вічне він передає - не розумію.
Я читала ’Чарлі і Шоколадна фабрика’ і мені сильно не сподобалася. Реально зла книжка. Цілком здорові дід і баба, які просто лежать цілий день в ліжку, зате коли намальовується якась пригода, дід без проблем скаче з онуком по всій фабриці, і сили в нього є, і здоров’я. Зате в звичайні дні ті дід і баба навіть з елементарними справами по дому помогти не можуть.
Далі, володар Шоколадної Фабрики поработив жителів далекої країни, щоб вони працювали на нього.
Далі, володар Шоколадної Фабрики наказує деяких дітей часом за якісь дуже дивні недоліки, і наказання ці прямо скажімо, жорстокі.

Коротше, книга залишила негативне враження.

ну ні, не скажіть. Як нема природньої емпатії, як раз в школі мають докладно пояснити, на прикладі класики, як це відчувається, коли комусь болить

просто бездумного розважального контенту по інтернетах і так вистачає

зачем - выше описано. И про научить - не правда. Ребенок всему в своей жизни учится, и человечности в том числе (про тех же детей-’маугли’ почитайте). И не за 1 раз, а на протяжении всей жизни. Никто строго запрограммированным на конкретное поведение не рождается, на всех влияет окружение и опыт, который ты имел. Темперамент - это лишь часть личности, но не всё в ней.
’Всю боль’ - и не надо, надо лишь то, что поразит и запомнится, и что ребенок в своем возрасте уже способен воспринять правильно. Программу чтения школьной литературы не дураки составляли, и не просто учителя, а целые команды специалистов по детской психологии, медиков с литературоведами (по крайней мере когда-то так было, сейчас - у меня лично есть большие вопросы к адекватности этих ответственных и ’ценности’ вот того, что детям нынче предлагают). Да и 10 лет - не ранний возраст уже. Дети в своей жизни порой с таким сталкиваются, что и взрослые не все хоть раз испытали. Говорю же - любители нынче мыльных пузыриков пошли поголовно, дети вообще не в курсе разнообразности реальной жизни часто до самых годков так 20-25. Видят только свой домашний шаблон, и больше ничего. А потом вы от них эмпатии хотите, когда что-то в эти рамки не вписывается? Так не бывает. Сказать на автомате ’ой, как жалко’, потому что мама так научила говорить, и скорчить печальную рожицу - это еще не она. Надо понимать суть вопроса и свои возможные действия/реакции на него. А для этого надо думать, анализировать, сопереживать, действовать, да и просто принять возможность такой ситуации в целом (а то ж некоторые, столкнувшись в реальности с проблемами без подготовки хоть теоретической реально могут кукухой поехать иногда - вот это куда страшнее ’поломанной психики от книги’). Для этого в том числе и читают подобные примеры ’чужих вымышленных случаев’. Это лучше, чем на своей шкуре ощутить нечто подобное без опыта. Не развлекательным чтивом единым воспитывается личность.

П.Мирний - ’Повія’

Ой... К сожалению, перестала читать:(