ЯкаКраля• 03 августа в 14:59
Донька успадкувала характер чоловіка. Відсутність емоцій.
У мене хороша сімʼя, хороший чоловік.
Він абсолютно без емоцій. Його поступки говорять за нього, але він майже не сміється. Зовсім не буває засмучений.
Знаєте, такий собі розмірений спосіб життя.
Маючи дві інвалідності, купу травм, інсульт- він ніби це сприймає нормально.
Я Завжди зі своїми емоційними качелями)
І от донька така сама як чоловік.
Ще як маленька була, то посміхалася, дивувалася, боялася, плакала.
А зараз як стіна. Як і чоловік.
І знаєте, мені їх шкода.
Знаю що це не погано і не добре, це просто такі люди, але мені шкода їх. Здається вони не дивуються нормальне життя.
От зараз у відпустку плануємо і здається тільки одна я рада🙂.
Тема просто поговорити.
Він абсолютно без емоцій. Його поступки говорять за нього, але він майже не сміється. Зовсім не буває засмучений.
Знаєте, такий собі розмірений спосіб життя.
Маючи дві інвалідності, купу травм, інсульт- він ніби це сприймає нормально.
Я Завжди зі своїми емоційними качелями)
І от донька така сама як чоловік.
Ще як маленька була, то посміхалася, дивувалася, боялася, плакала.
А зараз як стіна. Як і чоловік.
І знаєте, мені їх шкода.
Знаю що це не погано і не добре, це просто такі люди, але мені шкода їх. Здається вони не дивуються нормальне життя.
От зараз у відпустку плануємо і здається тільки одна я рада🙂.
Тема просто поговорити.
1
2
9
32
0
Їм так добре,чого їх жаліти.В мене теж емоціональних качель нема, я стабільна.Мені і оточуючим близьки супер.
9
Я як ваш чоловік і батько мій такий і брат,а от мама як на мене істеричка і занадто емоційна,мені якраз таких і шкода.
6
У меня муж такой низко эмоциональный и подростки. Пока я и младшая только. Но такие скачки эмоций, это трудно, куча как плюсов так и минусов.
Нащо вам їх жаліти? У них все в порядку. А от себе можете пожаліти) плюс відсутність прояву емоцій не означає, що їх взагалі нема. Я така сама. Це називається шизоїдний тип особистості.
6
Ну а нужны они, те эмоциональные качели ?
Я терпеть не могу медлительных людей, сама электровеник, а ребенок у меня как в замедленной съёмке собирается, убирает и одевается. Как де меня долго это раздражало, но попустило. Очень учит терпению, дети часто нам даются с определенными качествами, чтобы прорабатывать идеализации. Я точно стала лучше и терпимее.
Я терпеть не могу медлительных людей, сама электровеник, а ребенок у меня как в замедленной съёмке собирается, убирает и одевается. Как де меня долго это раздражало, но попустило. Очень учит терпению, дети часто нам даются с определенными качествами, чтобы прорабатывать идеализации. Я точно стала лучше и терпимее.
3
Задовбали мабуть їх своїми качелями. Спокійна поведінка зовсім не означає, що в них нема емоцій
2
Автор, это называется уровновешанность и эмоциональная стабильность. Это самый лучший характер, крепкая психика, здоровый пофигизм.
2
У мене в сім´ї майже всі такі. Чоловік пережив дуже багато, починаючи з бандитських міжусобиць в 90х, інвалідність, керування будівничими майданчиками десятиліттями, зі всим, що це включає, передову зі збиранням частин тіла побратимів і рукопашні сутички, поранення, безкінечні госпіталі, зараз знов служить. Він не є зовсім не емоціним, але дуже швидко адаптується до всього і входить в баланс. тільки через те, що з дитинства піддавався безкінечним випробовуванням. Безкіненчне напрацювання досвіду.
Я живу більш захищеним, спокійним життям, але теж давно з покер фейсом. На жаль, війна не була найгіршим в моєму житті, було гірше і є невиліковна хвороба з дороговартісним лікуванням, на яке треба самій заробляти. Я живу під Києвом, і всі ракети на слуху, прильоти теж. Я сплю і не прокидаюсь в тривоги, з самого початку було все одно. Було гірше і може бути гірше, але емоцій нема вже десятки років у мене.
Я живу більш захищеним, спокійним життям, але теж давно з покер фейсом. На жаль, війна не була найгіршим в моєму житті, було гірше і є невиліковна хвороба з дороговартісним лікуванням, на яке треба самій заробляти. Я живу під Києвом, і всі ракети на слуху, прильоти теж. Я сплю і не прокидаюсь в тривоги, з самого початку було все одно. Було гірше і може бути гірше, але емоцій нема вже десятки років у мене.
Мій дід був на фронті, з 41 по 45. Дуже врівноважений. Мій тато не був, гіршого істерика я не бачила
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу