Экспертиза• 28 октября 2025
Кто пережил прилёт?
Год назад возле дома прилетела ракета, я тогда была дома, все выбило, сидела в коридоре. После этого почти год не спала, каждый обстрел ездили в укрытие, при любой тревоге днем (миги, баллистика, Киев) - сердце падало, выходила в коридор, была па (работаю на удаленке).
А сейчас стало как похеру. Буквально две недели как попустило полностью. Я не понимаю как так. Год ПА без таблеток, а тут такое равнодушие? Это психика возвращается или наоборот?
А сейчас стало как похеру. Буквально две недели как попустило полностью. Я не понимаю как так. Год ПА без таблеток, а тут такое равнодушие? Это психика возвращается или наоборот?
3
1
2
9
37
0
Неоднократно. Всю войну в Запорожье. На линии фронта провела 2 месяца. Первые две недели может страшновато, а потом пофиг. Прилеты были несколько раз.
2
Скорее возвращается. И вам очень повезло с психикой. Я не переживала прилёт и надеюсь что не случится этого, но есть другие эпизоды в жизни, которые каждый раз как первый. Хотела бы я чтоб стало похер. Мечтать только могу про такое.
Адаптувалися. Мене теж рік після прильоту ковбасило. А перший місяць взагалі кошмар, тільки тривога завиє, уже навзводі. Зараз попустило.
Мне одного хватило, еще в феврале 22го, пожила 3 недели без окон, света, газа, воды и отопления и уехала
2
1
в Луганске когда еще там жила, в июле, каждую ночь прилетало рядом в шаге от нас, слышала, как осколки падали на нашу крышу. Ох, жарко было, не дай Бог
1
У нас тогда трупов много доставали, человек 15, два дня копали, все ходили как в тумане. Когда просто взрывы, то нормально было, а когда видишь, как соседей по частям достают, то не очень.
2
9
С начала войны были в Запорожье. Пофигу стало наверно после первых нескольких прилетов. Больше злило, что спать не дают. Я думала это психика адаптировалась. Но в том году мы попали на какой-то праздник в Болгарии с фейерверками, я чуть с ума не сошла, плакала и меня трясло, не могла успокоиться.
14
ми в Чорногорію поїхали з донькою у 2022-му трішки кукуху виправити, то там на дит майданчику побачили дитину, яка від фейерверку впала на землю та закрила голову руками
з малим літали на Мальту то там у столиці о 12.00 завжди замість годинника сирена починає вити. усі люди просто йдуть собі, а ми з ним аж присіли та почали озиратися навколо
цього літа з малою літала теж на Мальту то там весь час траву косарками косять, ми як дурні весь час видивлялися що це бо за звуком як шахед, а у 2022 коли були в Чорногорії ще шахедів не було, то чувак з косаркою просто бісив бо виходив косити о 6 ранку, не давав спати
з малим літали на Мальту то там у столиці о 12.00 завжди замість годинника сирена починає вити. усі люди просто йдуть собі, а ми з ним аж присіли та почали озиратися навколо
цього літа з малою літала теж на Мальту то там весь час траву косарками косять, ми як дурні весь час видивлялися що це бо за звуком як шахед, а у 2022 коли були в Чорногорії ще шахедів не було, то чувак з косаркою просто бісив бо виходив косити о 6 ранку, не давав спати
5
1
К нам град во двор несколько раз прилетал, один раз вынесло лоджию. Потом дрожала как осиновый лист при обстрелах, но т.к первый этаж, мне было спокойнее. Как-то у мамы на 7м застряли из-за обстрела, там дом-свечка и у меня началась истерика настоящая(
Сейчас я курсом транки принимаю, поэтому норм
Сейчас я курсом транки принимаю, поэтому норм
7
теж згадала як тоді вперше їхали в Чорногорії, кордон переїхали в Чопі, нас там тоді зустрічали угорці з Юнісеф, напоїли чаєм, нагодували навіть безкоштовно, просто почали питати звідки ми, так як взагалі себе почуваємо, мені здавалося, що ми на позитиві, їдемо ж на морько, але від тих питань ми обоє почали плакати 
3
я вже теж не підскакую майже від прильотів навіть коли ліжко волною ходить та будинок трясеться, але розумію, що психіка точно не норм
перший час не могла слухати ніяку музику, ще дуже люблю співати, а тоді коли поїїхали на море я себе впіймала десь через тиждень, що вперше з початку війни підспівую Еду Ширану, й теж розплакалася бо до того не могла ані слухати ані співати нічого
перший час не могла слухати ніяку музику, ще дуже люблю співати, а тоді коли поїїхали на море я себе впіймала десь через тиждень, що вперше з початку війни підспівую Еду Ширану, й теж розплакалася бо до того не могла ані слухати ані співати нічого
я якщо не буду їздити то зовсім чокнуся, це те, що хоч трішки тримає, хоча знаю, що повертаюся у війну
1
Всю войну в Николаеве.Привыкнуть не можем.Не понимаю,как можно к такому привыкнуть.Это же угроза жизни.
4
Так, я теж їзжу і відправляю дітей закордон до родичів за будь якої можливості. Але кожен раз гризу себе коли їдем додому. Зараз пробую жити на 2 міста, трохи на західній, трохи вдома.
2
В будинок напроти прилетів ш....д, вбило людину. За пару секунд до падіння пролетів над моїм балконом...Це було рік тому - досі памятаю звук. Не могла спати від стресу тоді два тижні, пила всі що можна заспокійливі - мене просто не брало НІ ЧО ГО...Тепер при кожній тривозі ходжу на перший поверх ( я на 9му, дах), бо картина цього прильоту досі в голові...
5
Это адаптация. То есть вы не вернулись, а наоборот, зашли дальше. И да, она может сыграть с вами злую шутку, если вы прекратите реагировать на тревоги.
2
Я во время феерверка тоже расплакалась, но не от страха, а от обиды, того что все люди смотрели как ни в чем не бывало, а у меня теперь вот такие ассоциации, и что весь мир живет как будто еще в старом мире моем до 22 февраля
3
Переехали в конце января. Так чтобы с намерением до конца войны не возвращаться. Мы очень долго не собирались выезжать вообще.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу