Це вік чи навколишні обставини? Чи і те і інше?

Першу свою дитину я народила рано , в 17 років . Так склалось. І я цьому безмежно рада . Але тут більше про те , що будучи вагітною тоді , я ні за що не переймалась .
Взагалі жодної навʼязливої думки , що щось може бути не так . Щодо здоровʼя . Щодо фінансової складової ( хоча тоді можна сказати , вона взагалі була відсутня)
Чоловік (вже колишній) був максимально безтолковий . Постійні скандали . Ми жили за гроші батьків , доки я не вийшла на роботу , дитина пішла в садочок .
Ну і по цій причині ми розлучились . Я втомилась тягнути на собі все .
Вже пʼять років я живу з новим чоловіком . Він це моє все . З мене пилинки здуває. Я іноді думаю за що мені з ним так пощастило . Опора , підтримка . В нас дуже класні відносини . Але …. Я боюсь народжувати . Тоді , в 17 мені і на 1% не було сумніву . Зараз я просто ніяк не можу наважитись . Фінансово , слава Богу забезпечені . Квартира , гарний ремонт , машина . Обоє заробляємо . А я боюсь народжувати . Хоча і теж хочу . То за одне переживаю , то на дивлюсь Тік тока , що зараз багато дітей хворих … то війна ,і т д .
Чоловік дуже хоче дитину . А я як якась неповноцінна . Будь яка інша на моєму місці тільки б рада була такому народити .
Дивлюсь коли народжують чоловікам - дебілам і мене прям совість роздирає . Що мій чекає … а в нього я з тараканами в голові 🤦‍♀️